Свято Воздвижения Чесного й Животворящого Хреста Господнього встановлено на честь віднайдення у IV столітті святою царицею Єленою, матір'ю святого імператора Констянтина, справжнього хреста, на якому було розіп'ято Господа нашого Ісуса Христа. Народ, довідавшись про цю подію, почав сходитися для поклоніння святому хресту. Аби усі змогли побачити вшановування святині, патріарх Макарій підніс хрест угору зі словами: “Господи, помилуй!” Із цього моменту і до сьогодні Православна Церква не перестає воздвигати у храмі прикрашений квітами та зіллям хрест, поклонятися йому та оспівувати Творця Всесвіту: “Величаємо Тебе, Христе — Життя наше, і шануємо хрест Твій святий, бо Ти визволив нас із неволі ворожої”.

З розвитком сучасних технологій і медицини термін «старонароджуюча» відсувається на шкалі жіночого віку все далі і далі. Якщо ще не так давно цим словом нагороджували вагітну тридцяти з гаком років , то зараз поріг змістився вище приблизно на десятиліття.
Історія знає приклади пологів і в п'ятдесятилітньому віці - а християнство говорить про те, що, у разі, як особливої ​​милості, так і особливого Промислу Божого жінка може стати щасливою матір'ю і у відвертій старості, вже переступивши сімдесятирічний кордон. Так було зі святою Анною, яка разом зі своїм чоловіком Йоакимом отримали високе найменування Богоотцями: вони були батьками Богородиці, поклавши початок Нового Заповіту.

"Ми повинні зосередити свою увагу на безконтрольне втручання людини в навколишнє середовище", - йдеться в новому посланні Вселенського Патріарха Варфоломія, присвяченому Дню молитви за довкілля, в якому Його Всесвятість звертає особливу увагу суспільства на втручання людини в ДНК, на виробництво ядерної зброї та ГМО - генетичного модифікування організмів.

Спекотне серпневе сонце перекотилося далеко за полудень. Здавалося, розпечене повітря загусло і від того було важко рухатися. Проте косарі у полі жваво працювали, і скошене жито покірно стелилося на землю. У їхніх рухах зовсім не відчувалося ні млявості, ані сонливості. Певно, вояки, скучивши за звичною селянською працею, спішили надолужити втрачене у ці короткі дні, коли вийшли з лісів допомогти землякам зібрати збіжжя, - тому не відчували втоми. А десь далеко чувся розмірений і спокійний дзвін.
– А-го-гов, друже Камінний, - гукав хтось позаду жниварів. До високого кремезного женця прямував літній чоловік. – Друже Камінний, мабуть, треба завершувати. Дзвін уже кличе на святкову всенічну.

З-за обрію червоним яблуком викотилося сонце. Ще мить, і воно, сипонувши навсібіч яскравими променями, налилося золотом. Череда корів розбрелася долиною. А малі пастухи, збиваючи ранкову росу, стали гратися в хованки серед поодиноких кущів, що на пагорбі...
Василько мало не спіткнувся - якесь дивне світло засліпило його.
- Хлопці! Дивіться! - показав він рукою вдалечінь.
- Що це?!
- Тю на тебе! - засміялися старші. - Ото дивак! Ти придивись добре! Це ж бані Почаївської лаври на сонці виблискують.
- А що, вона так близько?
- Та яке близько? Двадцять п'ять кілометрів. А видно звідсіля, бо ж на пагорбі збудована та й сама височенька.