“Біжать у Почаїв стежки та дороги…“,— співається у відомій церковній пісні. Справді, до Свято-Успенської Почаївської Лаври стікається багато доріг і стежок – дороги розпуки, болю, хвороб, страждань… Люди залишають біля стіп Божої Матері свої біди, а повертаються зі святої обителі вже іншими дорогами – спокою, полегшення, витривалості, сили, надії.



Свою дорогу до Почаєва знайшло і Львівське православне молодіжне братство Пресвятої Богородиці на честь ікони Її “Нев’янучий Цвіт”, а також деякі викладачі та студенти Львівської православної богословської академії, організовані головою братства Лозинським Назарієм. 28 травня 2011 року Божого, у Неділю 6-ту після Пасхи з благословення митрополита Львівського і Сокальського Димитрія братчики і сестрички вирушили до української святині.

Один чоловік кілька місяців поспіль безуспішно добивався побачення із жінкою, котру кохав. Він дуже страждав, коли чув відмову. Врешті-решт жінка поступилася і погодилась на зустріч. "Ось тобі година й місце. Приходь!" — сказала вона.У призначений час, у призначеному місці чоловік нарешті сів побіля своєї коханої. Він сягнув до кишені і вийняв стос любовних листів, які написав за ті місяці.Листи, сповнені хвилювання, свідчили про біль і гаряче прагнення досвідчити радість від подружньої любові. Чоловік став читати їх своїй коханій. Минали години, а він усе читав і читав.

Наближалося свято єврейської П'ятдесятниці,й ученики Христові повернулись з Галилеї в Єрусалим. На сороковий день після Воскресіння Ісуса Христа вони зібралися в одному домі. Ісус Христос явився їм і розмовляв з ними, кажучи: "Так написано і так належало постраждати Христові і воскреснути з мертвих на третій день; і щоб проповідувалося в ім'я Його покаяння і відпущення гріхів між усіма народами, починаючи від Єрусалима. Ви ж є свідками цього. Ідіть по всьому світові і проповідуйте Євангеліє (учення Христове) всьому творінню. Хто увірує й охреститься, буде спасенний. Тих, хто увірував, супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами; братимуть змій, і якщо смертоносне щось вип'ють, не зашкодить їм; покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові".
Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа відзначається святою православною Церквою як одне з великих свят на 40-й день від першого дня Великодня.

Згідно з історичними джерелами, котрі дійшли до нас, батьківщиною святого Парфенія була Вірменія. Він походив із середовища знатних та багатих людей. Святий мученик займав посаду нотаріуса імператорського двору. З благословення Римського єпископа Фабіана, він таємно вів мартиролог (список мучеників за Христа). Родина Парфенія відзначалась особливим християнським благочестям. Бачив це й таємний християнин – начальник міста Риму Еміліан, який помираючи заповів їм не лише все своє майно, але й попросив заопікуватись його донькою Калістою.
Пам'ять мученика Парфенія згадується 1 червня (н.ст.).

Святитель Микита, єпископ Новгородський, в молоді роки вступив до Києво-Печерського монастиря і незабаром побажав піти у затвор. Ігумен попереджав його про передчасність такого подвигу для молодого інока, але він, понадіявшись на свої сили, не послухався. У затворі святий Микита впав у спокусу. Диявол явився йому у вигляді Ангела, і недосвідчений подвижник вклонився йому. Біс дав йому пораду, як тому хто вже досягнув досконалості: "Ти не молися, а тільки читай і вчи інших, а я буду молитися за тебе", - і став біля затворника, роблячи вигляд, що молиться за нього. Переможений інок Микита перевершив всіх у знанні книг Старого Завіту, а про Євангеліє ні говорити, ні слухати не хотів. Києво-Печерські старці прийшли до нього і, помолившись, відігнали від нього біса.
Пам'ять - 13 лютого, 13 травня і 27 травня (новий стиль).

Народився в побожній сім’ї приблизно у 1551 році. Його родина мала прізвище Залізо, жила на. Покутті в Галичині. Хлопчик при хрещенні отримав ім’я Іван. Коли ж мав всього 10 років, покинув батьківський дім і прийшов в Преображенський Угорницький монастир. Тут настільки переймається чернечим життям, що здивовує братію монастиря і в 12 років його постригають у монахи з іменем Іов. Він багато потрудився на ниві Христовій. Преп. Іов – сучасник царя Іоанна Грозного, Бориса Годунова, Олексія Михайловича, Богдана Хмельницького, Адама Кисіля, товариш знаменитого Костянтина Острозького, свідок Брестської унії, учасник Синоду проти Мелетія Смотрицького, судився проти дідича Фірлея.
Пам'ять преподобного Іова Почаївського згадується 19 травня та 10 листопада, знайдення мощей - 10 вересня (нов. стиль).

Один священик розмовляв на тему віри й релігії зі своїм приятелем, який запевняв, що є цілковито невіруючий і байдужий щодо цих питань.
"Ти добра людина, чудовий приятель. Чому б тобі не стати християнином?" — спитав священик.
"Не хочу приймати такого рішення, бо якщо бути християнином означає те, що ти кажеш, то не чую у собі досить сильної волі. Якщо ж бути християнином означає те, що бачу навколо себе, то це мене зовсім не цікавить".

У 3-й Тиждень по Пасці Свята Церква в особливий спосіб вшановує святих жон-мироносиць і праведних Йосифа Арімафейського і Нікодима – таємних учнів Христових. Своїм богослужінням Церква знов поставляє нас на голгофі біля Хреста Христового, з якого знімають Пречисте Його Тіло Йосиф і Нікодим, і біля гробу, де вони кладуть Тіло Ісуса Христа, і де потім мироносиці, що прийшли помазати Тіло благовонними маслами, першими удостоюються бачити Воскреслого Господа.