На Великому повечірї в Понеділок, Вівторок, Середу та Четвер першої седмиці Великого посту співається й читається частинами, а на утрені в Четвер п'ятої седмиці того ж посту уже цілком Великий покаянний, або як його ще називають, розчулений канон. Він читається за великопісним богослужінням у храмах от уже майже 1200 років і сприймається віруючими так само як і тоді, коли був написаний преподобним піснетворцем.
Великий канон складається з 250 тропарів, і великим іменується не тільки по незвичайно
великій кількості віршів, але й по внутрішньому достоїнству, по висоті думок і силі їхнього вираження. У ньому ми споглядаємо події, описані Священним Писанням Старого й Нового Завіту, у духовному світлі. У тропарях канону, персонажі священної історії, то представляють нам високі зразки святого життя, то виявляються навпаки - прикладами свого глибокого падіння, спонукують нас до сурового трезвління. Розум людини, що слухає цей канон, бачить у ньому високі духовні істини, здійснені в житті старозавітних патріархів, суддів, царів і пророків, повчається у євангельських притчах, а серце, що жадає спасіння, то дивується глибокою скорботою про гріхи, то захоплюється стійким сподіванням на Бога, завжди готового прийняти грішника.
Не можна навчити тому, чого сам не вмієш. Покаяння святого Андрія глибоке й щире.
Через весь канон проходить одна думка, що повторюється у всіх його піснях: "Згрішив більше всіх людей, єдиний згрішив Тобі(Господи), але змилуйся й будь милостивий до мене, тому що Ти Благоутробний". "Благоутробний" - значить милостивий і милосердний
так, як Мати, що немов би усією утробою, всією істотою своєю, жалує своє дитя, любить його всім своїм серцем. Чим ближче людина до Бога - тим більш чітко вона бачить свої гріхи. Цьому вчить нас у своєму каноні святий Андрій Критський.
Весь Старий Завіт з'являється перед нами в тропарях канону, як школа покаяння. Показуючи чесноти й подвиги святих, святий не забуває й про злі й жорстокі справи, спонукуючи нас наслідувати добрим і відвертати злих. Але у Великому каноні є не тільки приклади зі Священного Писання, є тут і вмовляння душі, міркування, молитви. Начебто старець, сповнений жалю й любові, бере нас за руку й уводить у свою келію, щоб поговорити з нами, розповідати, ділитися своїм досвідом, і, разом з нами, смиренно й гаряче молитися.
Чому Свята Церква в перші дні Великого посту пропонує нам саме ці пісні? Тому, що піст - це час покаяння й очищення, а канон преподобного Андрія весь і спрямований до того, щоб розбудити людську душу від гріховного спання, розкрити перед нею згубність гріховного стану, сподвигнути до суворого самовипробування, самоосуду й каяття, до відрази від гріхів і до виправлення грішного життя.
Творець цього, настільки улюбленого православними людьми Великого канону, преподобний Андрій, архієпископ Критський народився в місті Дамаску близько 660 року в родині благочестивих християн Георгія й Григорії. Зі свідчень про раннє дитинство святого
відомо, що до семи років його вважали німим, тому що до цього часу він не вимовив жодного слова. Коли ж, по досягненні семирічного віку, він причастився в церкві божественних Тайн Тіла й Крові Христових, німота його розв'язалася й він став говорити. Після
цього явленого чуда батьки віддали своє чадо осягати премудрість божественних книг. На чотирнадцятому році життя святий Андрій був приведений батьками в Єрусалим для служіння Богові і відданий у монастир Братства Гробу Господнього. Після постригу в чернецтво святий Андрій був призначений нотарієм, тобто секретарем Єрусалимської патріархії. Він проводив доброчесне життя, подвизаючись у цнотливості, помірності й лагідності, так що йому дивувався навіть і сам єрусалимський патріарх. Після 681 року, коли в Константинополі відбувалися засідання Шостого Вселенського Собору, святий Андрій, що був тоді в архидияконському сані, разом із двома старцями-ченцями, був посланий у візантійську столицю від імені свого патріарха, щоб представити імператорові документи, що під Канон святого отця нашого Андрія, святитетеля Критського. Пасія 3тверджують повну згоду з рішеннями Собору всієї повноти Єрусалимської Православної церкви, що перебувала тоді під мусульманським ярмом. Після закінчення Собору старці-ченці вернулися назад у Єрусалим, а Андрій, зробившись відомим своєю книжною премудрістю й глибоким знанням догматів Церкви, імператорові й святим отцям, був залишений у Константинополі, одержавши назавжди прізвисько "Єрусалимита", тобто "Єрусалимлянина".
У столиці Імперії він одержав послух очолити Будинок для сиріт при Великій церкві Святої Софії із зарахуванням у клір головного храму Візантії.
20 років служив він у сані диякона й трудився в Будинку сиріт, проявляючи належну про них дбайливість і піклування. Тут же, у Константинополі, він почав складати свої чудові пісні, які так багато прикрасили літургічну спадщину Святої Церкви.
Після двадцятилітнього дияконського служіння святий Андрій був рукоположений у єпископський сан, і призначений на найвіддаленішу кафедру імперії - острів Крит, де за свою старанну працю був визнаний гідним титулу архієпископа. Тут він був світильником миру,
що просвіщає Христову Церква богонадхненним навчанням і доброчесним життям. Святий пастир критський будував храми Божі , а також будинки для сиріт і старих. Для своєї пастви він був люблячим батьком, що невпинно проповідує, й молитвами своїми відбиває
всі напасті й негоди, а для єретиків був непохитним викривачем і грозою. Не залишав святий Андрій і праць зі складання церковних пісень.
Кілька разів святитель, залишивши Крит, відвідував Константинополь, де бачився з патріархом і імператором, а також із близькими йому людьми. Там же виступив він у захист святих ікон, коли у Візантії почалося іконоборство. У своє останнє відвідування столиці святий Андрій відчувши наближення швидкої своєї кончини, попрощався зі своїми друзями. По дорозі на Крит він сильно занедужав. Важка недуга змусила його зупинитися на острові Митилина в містечку Ерессо, де святий і помер 4 липня близько 740 року. У цей же день Свята Церква й донині вшановує його пам'ять.
Святитель Андрій Критський перший став писати богослужбові канони. Його перу належать канони на всі дванадцять великих свят (окрім Введення в храм Пресвятої Богородиці, тому що в його час це свято ще окремо не святкувалося). Великопісне богослужіння, крім Великого канону, було прикрашено й іншими творами святого. У рукописах збереглися канони Вербної неділі, трипіснці всіх днів Страстної седмиці, включно з Великою П’ятницею. У Велику Суботу виконувався четверопіснець святого Андрія, до якого пізніше приєднували свої твори і св. Косма Маюмский, черниця Кассія, єпископ Марк Отрантський. За кількістю ориґінальних мелодій наспівів святий Андрій перевершує навіть настільки великого піснетворця, як преподобний Іоан Дамаскін. Укладаючи Октоїх, святий Іоан вносив у нього ірмоси й наспіви святителя Андрія Критського.
