Маленький хлопчик запитав маму: "Чому ти плачеш?"
- Тому, що я жінка!
- Я не розумію!
Мама обійняла його і сказала "Ти не зрозумієш цього ніколи".
Тоді хлопчик запитав у батька: "Чому мама іноді плаче без причини?"
"Усі жінки іноді плачуть без причини", - відповів батько.
Згодом хлопчик виріс, але не припиняв дивуватись: "Чому жінки плачуть?"
Нарешті він запитав у Бога...

З благословення архиєпископа Полтавського і Кременчуцького Федора, з квітня 2012 року на базі громадської організації «Клуб Квітень», розпочав свою діяльність профілактичний центр для людей залежних від алкоголю та наркотиків, а також членів їхніх родин.
У центрі ви зможете отримати допомогу:
– консультації досвідченого психолога;
– залежні можуть пройти стаціонарний курс реабілітації;
– можливо пройти амбулаторну підтримуючу програму;
– надається психологічна допомога родинам залежних.
Додаткову інформацію ви можете отримати звернувшись за телефонами:
моб. 099 940 92 45, стаціонарний (0532) 56 25 70, 50 07 52, або написати листа на електрону пошту avtografa@mail.ru, або на сайті www.tsmodulor.org

Жив собі в одному лісі маленький їжачок. Його гостренький носик із цікавістю витягувався з-під твердих і колючих голочок, маленькі лапки швидко дріботіли листяним килимом, що вкривав лісові долівки. Звичайний маленький їжачок. Але було в ньому щось незвичне, щось таке, що вирізняло його з-поміж усіх лісових мешканців: їжачок завжди був на самоті. Інколи здавалося, що він із сумом тихо зітхає, проте ніхто не наважувався завести з ним розмову, бо варто було будь-кому наблизитися до їжачка, як пухнасте тільце ховалося за страшним панциром із гострих і колючих голок.

Представляємо новий проект "Життя святих на кожен день", в якому ми будемо розміщувати життя святих, проповіді та розповіді про православні свята. По суті це буде унікальний церковний календар з житіями святих, історіями свят і проповідями (для перегляду тисніть на гіперпосилання):

23 пн Седмиця 2-га після Пасхи. Мчч. Терентiя, Помпiя, Африкана, Максима, Зинона, Олександра, Феодора та iнших 33.

24 вт Радониця. Проводи. Поминання померлих. Сщмч. Антипи, єп. Пергама Асiйського. Мчч. Прокеса i Мартинiана

25 ср Сщмч. Зинона, єп. Веронийського. Муромської iкони Божої Матерi

26 чт Сщмч. Артемона, пресвiтера Лаодикiйського

27 пт Свт. Мартина, спов., папи Римського

28 сб Апп. вiд 70 Аристарха, Пуда i Трофима

29 нд Неділя 3-тя після Пасхи. Свв. жон-мироносиць. Міжнародний православний жіночий день; проповіді: патріарха Філарета, митрополита Антонія.
Свв. Жон-мироносиць: Марії Магдалини, Марії Клеопової, Соломії, Іоанни, Марфи і Марії та інших; праведних Йосифа Аримафейського і Никодима (перехідне святкування в неділю 3-тю після Пасхи).
Мцц. Агапiї, Ірини i Хионiї

Радониця – радість воскресіння померлих. Тиждень 2-й після Пасхи. У вівторок другої седмиці після Пасхи, через день після Фоминої неділі (Антипасхи), Православна Церква встановила поминання спочилих, перше після свята Пасхи. Цього дня християни немов розділяють пасхальну радість про воскресіння Спасителя з членами Церкви, що вже залишили цей світ. За свідченням святителя Іоанна Златоуста (IV ст.), це свято відзначалося на християнських кладовищах ще у давнину.
Етимологічно слово "радониця" походить від слів "рід" і "радість". Особливе місце Радониці в річному колі церковних свят, одразу після Світлого пасхального тижня, зобов'язує християн не сумувати та не нарікати з приводу смерті близьких, а, навпаки, радіти їх народженню в іншому життя – вічному. Перемога над смертю, отримана смертю і воскресінням Христа, витісняє смуток про тимчасову розлуку з рідними.

Один парубок звернувся до богомільного пустельника:
- Вкажи мені дорогу, якою найшвидше можна дістатися до Бога!
Усміхнувшись, пустельник промовив:
- З'їж-но якийсь із тих грибів!
- Та вони ж отруйні!
-Отож-бо! - відповів пустельник.

До Бога не йдуть найкоротшим шляхом. На це, буває, потрібне усе життя.

Не забував про маленьку білу ковдрочку, що зігрівала його ще в колисці. Хоч і стала майже непридатною для використання, проте й далі йому слугувала.
Якщо ж не було змоги тримати її коло себе, хлопчик намагався, щоб цей малий домотканий прямокутник принаймні лежав на видноті.
Складена або скручена, ковдрочка клалася у барвистий наплічничок, відтак супроводжувала хлопчика навіть до початкової школи. Ця ковдрочка стала моєю невідлучною білою тінню.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
В Євангелії сказано, що “через вісім днів ученики Його знову були в домі, й Фома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам! Потім говорить Фомі: дай палець твій сюди і подивися на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним” (Ін.20, 26-27).Коли ж Марія Магдалина хотіла доторкнутися до Христа, Господь сказав їй: “Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого” (Ін. 20, 17).
Фомі дозволяється сприймати на дотик ребра і рани від цвяхів, а Марії – ні. Чому так?

Щороку у Світлий вівторок, коли православні християни прославляють Воскресіння Христа, в урочище «Гурби» (Здолбунівський район, Рівненська область) звідусіль прибувають люди, щоб вшанувати пам’ять полеглих звитяжців.
Не виключенням став і цей рік. 17 квітня 2012 р., на третій день Світлого Христового Воскресіння, у Свято-Воскресенському чоловічому монастирі в урочищі «Гурби» була відслужена Божественна літургія та заупокійна літія за загиблими воїнами. Богослужіння очолив архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон, якому співслужили:

Ще дитиною я страх не хотів бути собою. Волів бути таким, як Марко Канцеллі, попри те, що Марко не був до мене прихильний. Я рухався, як він, розмовляв, як він, записався до того ж ліцею, що й він.
Та з плином часу Марко Канцеллі помітно змінився. Став тісно спілкуватися з Джанні Феррарі. Ходив, як він, говорив, як він. Я геть розгубився! Став ходити й говорити, мов Марко Канцеллі, який ходив і говорив, мов Джанні Феррарі.
А згодом зауважив, що Джанні Феррарі рухається і розмовляє, наче Карло Альвоні.

Одна молода ще жінка впала у важку депресію. Минали дні, а вона не хотіла виходити з дому, вставання з ліжка завдавало їй невимовних страждань, приймати їжу стало для неї справжніми тортурами.
Денне світло дратувало її. Тому вікна були зачинені, жалюзі опущені. А в голові у неї роїлися найчорніші думки.
Часто думала про смерть як про позбавлення від немилого життя.
Чоловік, що дуже її любив, оточував увагою та піклуванням, дедалі сильніше непокоївся і журився через її стан.
Переконав її, щоб дозволила обстежити себе найвідомішим неврологам і психіатрам, також і зарубіжним. Світила медичної науки виписували ліки, призначали аналізи, радили якнайбільше розважатися й подорожувати.