В ці дні, коли ми з особливою радістю переживаємо Пасху Господню, випадає відзначення Міжнародного дня захисту дітей, 1 червня. «Пустіть дітей приходити до Мене, адже таких є Царство Небесне» (Мф. 19:14) – ці євангельські слова Христа Спасителя є для нашого часу найбільш актуальними. Сьогодні увага всіх релігійних, державних і громадських структур переймається проблемою підростаючого покоління.
Формування суспільства ХХІ століття витісняє на задвірки людської свідомості бажання всебічного розвитку особистості, звужуючи її до матеріального чинника. Такий спосіб мислення ті, хто стає батьками, переносять на виховання власних дітей часто вважаючи, що основним їхнім завданням є забезпечити дитині лише матеріальні блага.

З покоління в покоління багато видатних мислителів нападають на християнське віровчення, називаючи його ірраціональним, абсурдним і повним забобонів. Деякі критики вважають за краще просто не зауважувати факт, що лежить в основі християнства, — факт воскресіння Ісуса Христа. Інші намагаються пояснити цю подію по-своєму, витворюючи різні теорії. Але неможливо ігнорувати достовірне історичне свідчення.
То що ж таке Воскресіння Ісуса Христа: чи це одна з найбільш хитромудрих містифікацій, коли-небудь, нав’язаних людству, чи це найвизначніша подія у всій людській історії?

Запрошуємо дітей віком від 7 до 16 років взяти участь у літньому православному дитячому таборі, який проходитиме на березі Азовського моря, поруч з м. Приморськ.
Таборові зміни відбудуться:
І зміна: 9 червня - 20 червня
ІІ зміна: 20 червня -30 червня
Можна з 9 червня - 30 червня
В ПРОГРАМІ ТАБОРУ:
· ранкові та вечірні молитви;
· бесіди з священиками на духовні теми;
· конкурси та вікторини;
· ліплення скульптур з піску;
· ранкова гімнастика та спортивні змагання;
· вечори біля ватри.
Кінцева дата реєстрації 30 травня 2013 року.

У сьогоднішньому Євангелії є слова, які можуть порадувати кожну людини, якщо вона знайде в собі правдивість і сили подивитися на себе і на своє життя без брехні.

Христос, звертаючись до самарянки, каже їй: Добре ти сказала, що в тебе немає чоловіка - воістину ти сказала правду! Зрозуміло, що Гоподь не хвалив її за минуле життя, але за те, що вона була здатна правдиво і істинно подивитись на це життя і правдиво сказати: Як добре, що ти так сказала, ти правильно сказала...

Бути християнином, в якомусь відношенні, дуже просто. Християнин - це учень і друг Христовий. Ці поняття суміжні, але є між ними і відмінність. З одного боку, ми учні Христові, Його послідовники, і ми повинні вчитися від Нього через Євангеліє тому, у що Він вірить, того, чого Він вчить.
Я не даремно вжив вираз "у що Він вірить". Одного разу в Москві, на сходах готелю "Україна", молодим офіцером мені було поставлено питання:
- Добре. Ви вірите в Бога, а Бог, у що Він вірить?
- Бог вірить у людину, - відповів я йому. Це дуже важливий момент у християнському житті: разом з Богом вірити в людину, починаючи з себе самого. Христос недаремно нам говорить, що ми повинні любити себе самих і ближнього, як самих себе.

Одна з причин внутрішньої самотності - це звичка осуджувати. Можна сказати, що самотність і осудження - це споріднені недуги душі. Той, хто судить іншого, де б він не опинився, завжди буде незадоволений своїм оточенням. Йому здається, що його претензії до ближніх справедливі і незаперечні. Але це, звичайно, помилка. Людина, що дивиться на ближнього крізь призму осудження, бачить його немов у кривому дзеркалі, абсолютно не таким, який той є насправді. Це дзеркало навіть і хороше може перетворити на недоліки. Як з цим боротись? Святі Отці дають просте правило: потрібно думати, що Закон Божий створений особисто для мене. Мені - не можна, ближньому - можна. Це один з головних законів духовного життя, і якщо ми приймемо його всім серцем, то отрута осудження не зможе потрапити в наші душі.

Бачачи посилення у світі та в Україні спроб не лише пропагувати одностатеві відносини, ясно заборонені Богом як гріховні, але й надавати їм статус законних, а також констатуючи намагання всіляко обмежити право публічно критикувати содомський гріх, звертаюся до віруючих та всього суспільства із закликом піднести свій голос проти цих небезпечних явищ.
Гріх одностатевих відносин, як і всі інші гріхи, присутній в людстві віддавна, але це не може слугувати його виправданням і не робить його нормою.
Бог створив людину як чоловіка й жінку, благословивши їх єднатися у сім’ю. Сім’я (родина) є основою суспільства, має на меті збереження дару любові, народження та повноцінне виховання дітей, сприяє збереженню суспільної моралі.

Київське молодіжне православне братство святих князів Бориса та Гліба з 27 червня по 4 липня 2013 року проводить традиційний літній Братський табір.
Табір - це нагода:
- зустріти давніх друзів або ж познайомитися з тим, хто неодмінно стане давнім другом
- зрозуміти, чому на духовних бесідах рот роззявляється сам собою:) ... і на обіді теж!
- навчитися ставити намет так, щоб він не падав у двобої з дощем (якого, сподіваємося, не буде)
- пересвідчитися, що вдома добре, а з великого казана смачніше
- вимуштрувати свою уяву, вигадуючи радісні несподіванки таємному другові
- набігатися, настрибатися, наметикуватися і наспіватися довкола вечірньої ватри...

Запрошуємо взяти участь в короткому анонімному опитуванні щодо частоти приймання Святих Тайн.

Недаремно і не просто так, дорогі брати і сестри, у церковному календарі ми так багато поруч із благочестивими і преподобними мужами бачимо святих жінок: мучениць, рівноапостольних, преподобномучениць і преподобних, які подвизалися не менше в подвигу, ніж самі чоловіки. Наприклад, до святої великомучениці Варвари ми звертаємось такими словами: «Радуйся, невісто Христова прекрасна». Це дуже яскраве свідчення і вказівка на те, яке життя вели ці жінки: вони полишили все з думкою: «Мій Жених і мій скарб на небесах». Всі вони без винятку були вродливими, їх чекала земна слава і благополуччя, але у їхніх серцях перемагав Христос і керувала їхніми вчинками любов до Бога, тому і від усього земного благополуччя вони відверталися.

У третю неділю після Пасхи Церква згадує подвиг і вшановує пам’ять святих жон-мироносиць. Деяких з них ми знаємо на ім’я, проте більшість нам поіменно невідомі. Однак подвиг їхній нам, всім попереднім і наступним поколінням відомий дуже добре: їхня любов до Господа була довершеною, так що навіть і після смерті тілесної вони не покинули Його.
Євангеліє розповідає нам як рано-вранці жінки прийшли до гробу Христа, але побачили відвалений камінь, ангела, що сидів на ньому і тіла Ісусового у гробі не було. Таким чином вони стали одними з перших свідків Воскресіння Ісусового. Однак вони йшли не до прославленого Воскреслого Христа Бога, а до спаплюженого і страченого Ісуса, вони бігли з посудиною мира для того, щоби ще раз намастити Його тіло.