Не треба прикрашати себе, бо це зайве і даремне. Не треба привчати свого чоловіка до того, щоб він любив лише зовнішність. Якщо ти будеш так прикрашати себе, то він, звикнувши до цього, зважаючи лише на твоє обличчя, легко може бути спокушений розпустою. Навпаки, якщо ти навчиш його любити доброчесність і скромність, то він не скоро вчинить перелюб, тому що у блудниці не знайде того, але знайде противне тому. Вчи його знаходити задоволення в скромності, а це ти можеш зробити тоді, коли ти будеш скромною. Справді, якщо ти сама легковажна і хтива, то як можна з тобою поводитися пристойно?

"...не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися?" (Мф. 6:31) Як же жити? Треба їсти, пити, одягатися. Але Спаситель не говорить: нічого не робіть, а не турбуйтеся. Не мучте себе цією турботою, яка з'їдає вас і вдень і вночі, і не дає вам спокою ні на хвилину. Турбота така - хвороба гріховна. Вона показує, що людина оперлася на себе, а Бога забула, що уповання на Промисел Божий втратила, все хоче у себе влаштувати одними своїми трудами, добути все потрібне і зберегти здобуте своїми способами. Зчепилася вона серцем із тим, що має, і на ньому спочивати думає, як на міцній основі. Набуття майна зв'язало її, і вона тільки й думає, щоб побільше забрати в свої руки. Мамон цей став йому замість Бога. А ти трудитися - трудися, а турботою злою себе не муч. Чекай успіху всякого від Бога і в Його руки віддай долю свою. Все що здобувається приймай, як дар від руки Господа, і в міцному сподіванні чекай від Нього продовження щедрого давання. Знай, що одна хвилина - і може нічого не залишитися від усього, що має багатій, якщо захоче Бог. Все тління і прах. Чи варто через це мучити себе? Отож не журіться! (святитель Феофан Затворник)

У творіннях Святих Отців багато розповідається про аборти.
Старець Паїсій Святогорець писав: «Батьки мають усвідомити, що життя людини починається з моменту її зачаття… Одного разу вночі за зволенням Божим мені довелося пережити страшне видіння. Після цього я зрозумів, що таке аборти! Була ніч на вівторок Світлої Седмиці. Як завжди, я запалив дві свічки… за тих, що страждають душевно і тілесно — і за живих, і за померлих. І ось о дванадцятій ночі, промовляючи Ісусову молитву, я побачив велике поле, огороджене муром. Поле було засіяне пшеницею, паростки ледве сходили. Стоячи за муром, я запалював свічки за померлих і ставив їх на кам’яну загорожу. Ліворуч від мене була безводна, безплідна пустеля — самі скелі й кам’янисті провалля. Ця місцина безперервно трусилася від стугону, в якому зливалися тисячі жахливих криків, що роздирали серце… Страждаючи від цих криків і не розуміючи, що відбувається, я почув голос, що казав мені: „Поле, засіяне пшеницею, яка не заврунилася, — це усипальниця душ померлих, котрі воскреснуть. У місці, що здригається й труситься від жахливих криків, перебувають душі дітей, убитих абортами». Переживши таке, я вже не міг заспокоїтися від великого болю, що відчував за душі цих дітей. І лягти спати теж не міг, незважаючи на те, що був дуже стомлений… Аборт — це страшний гріх. Аборт — це убивство, і не лише вбивство, а вбивство дуже тяжке, тому що вбивають нехрещених дітей».

Нас святі Ангели мирно розлучили від тіла, ми вільно минули стражі і власті повітряні. Ми мали благонадійних керівників. Лукаві духи не знайшли в нас того, чого шукали, не побачили того, чого бажали б побачити, тобто гріхів. Побачивши тіло неоскверненим, вони засоромлені; побачивши душу чисту, чужу злобі, вони посоромляться; не знайшли вони в нас слів порочних і замовкли. Ми пройшли і зневажили їх. Ми пройшли крізь них і потоптали їх. "Сільце розірвалось, а ми врятувались!" (Пс. 123:7). "Благословенний Господь, що не дав нас на здобич для їхніх зубів!" (Пс. 123:6). Коли ж це здійснилося, керуючі нами Ангели зраділи; вони почали цілувати нас, виправданих, і говорити в радості: "Агнці Божі, ублажаємо ваше пришестя сюди; відкритий вам рай, надано лоно Авраама; прийняла вас десна рука Владики, закликав Його голос, прихильно споглянув Він на вас, вписав у книгу життя".

Хіба не знаєте, браття мої, якому страху і якому стражданню ми піддаємося на годину відходу з цього життя при розлученні душі з тілом?.. До душі приступають добрі Ангели і Небесне Воїнство, також і всі... супротивні сили і князі темряви. Ті й інші хочуть взяти душу або призначити їй місце. Якщо душа (людина) набула тут добрі якості, вела життя чесне і була благочестива, то в день її відходу чесноти ці, які придбала тут, робляться добрими Ангелами, оточуючими її, і не дозволяють торкатися до неї будь-якій супротивній силі. У радості і веселощах зі святими Ангелами беруть її і відносять до Христа, Владики і Царя Слави, і поклоняються Йому разом з нею і з усіма Небесними Силами. Нарешті відводиться душа в місце упокоєння, в неописану радість, в вічне світло, де нема ні печалі, ні зітхання, ні сліз, ні турбот, де безсмертне життя і вічне щастя в Царстві Небесному з усіма іншими, хто богоугодний. Якщо ж душа (людина) в цьому світі жила ганебно, віддаючись пристрастям безчестя і захоплюючись плотськими задоволеннями і суєтою світу цього, то в день її відходу пристрасті і задоволення, які придбала вона в цьому житті, робляться лукавими демонами і оточують бідну душу, і не дозволяють наблизитися до неї Ангелам Божим; але разом з супротивними силами, князями темряви, беруть її, жалюгідну, яка проливає сльози, сумну і похмуру, і відводять в темні місця, похмурі й сумні, де грішники очікують дня Суду і вічної муки, коли скинений буде диявол зі своїми ангелами.

Оскільки деякі засуджують нас за те, що поклоняємося і віддаємо шанування зображенню Спасителя і Владичиці нашої, а також і інших святих і угодників Христових, то нехай почують вони, що Бог на початку сотворив людину «за образом Своїм» (Бут. 1: 26). Звідси, хіба не ради того ми, які сотворені за образом Божим, кланяємось один одному? Бо, як говорить богонатхненний і багатообізнаний у божественних речах Василій, шана, яку віддаємо образу, переходить на першообраз. Першообраз є той, хто зображується, з чого робиться знімок. Ради чого Мойсеїв народ звідусюди поклонявся скинії, яка мала і вигляд небесного, навіть більше всього творіння? Справді, Бог говорить Мойсею: «Дивись і сотвори все за образом, показаним тобі на горі» (Вих. 33:10). А також херувими, осіняючи очистилище, хіба не були ділом людських рук? А відомий храм у Єрусалимі? Хіба ж не рукотворний він і хіба не збудований людським мистецтвом?

Суботою названий сьомий день, дослівно «субота» означає «спокій». Бо у цей день спочив Бог «від усіх діл Своїх, які чинив» (Бут. 2: 2), як говорить божественне Писання. Тому число днів, дійшовши до семи, знову повертається назад і починається знову з першого дня. Це число шанувалося в юдеїв, оскільки Бог повелів шанувати його, і (повелів) не випадково, але — з дуже тяжкими покараннями за порушення; повелів це не просто, але з деяких причин, що таємничо пізнаються духовними і просвіченими (проникливими. — Ред.) (мужами).

Покаяння - це відновлення Хрещення. Покаяння - це очищення совісти. Покаяння - це завіт з Богом про поправу життя. Покаяння - це примирення з Господом, звершення благих діл на противагу колишнім гріхам. Покаяння - це самоосудження; журба про себе, вільна від зовнішніх турбот. Покаяння - це донька надії та смерть відчаю.

Впавши у рів беззаконня, ми не можемо вибратися з нього без спасительної мотузки смиренномудрости.

Одна річ - сокрушена смиренномудрість каянника, інша - докори совісти того, хто ще впадає у гріх свій, ще інша - блаженне багатство смиренномудрости в досконалих - через діяння Боже. Знаком смирення є також досконале терпіння зневаги. - Колишня звичка часто тиранить тих, що плачуть за нею. І не дивуйся з цього. Чому і як трапляються падіння - незбагненне для людини; деколи це стається через недбальство душі, іноді -з допусту Божого, а інколи - через відвернення Боже. Хтось, утім, говорив мені, що з падінь, які стаються з допусту Божого, ми сподобляємося швидко підвестися, тому що Господь не дозволяє довго утримувати нас демонові журби.

Належить шанувати святих як друзів Христових, як дітей і спадкоємців Божих, як говорить євангелист Іоан Богослов: «А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути» (Ін. 1: 12). Тому вони вже не раби, але сини. «А якщо сини, то і спадкоємці: спадкоємці Божі, співспадкоємці Христу» (Рим. 8: 17). І Господь у святих Євангеліях говорить апостолам: «Ви друзі Мої. Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його» (Ін. 15:14 – 15). Якщо Творець всіх і Господь називається Царем царюючих. Господом володарюючих і Богом богів (Одкр. 19: 16; Пс. 49: 1), то, без сумніву, і святі є богами, володарями і царями. Їхній Бог є і називається Богом, Господом і Царем. «Я є, — говорить Він Мойсею, — Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова» (Вих. 3, 6). І самого Мойсея Бог поставив богом над фараоном. Я називаю їх богами, царями і володарями не за єством, але тому, що вони царювали і володарювали над пристрастями і зберегли непошкодженим образ Божий, за яким і були сотворені (бо царем називається і образ царя), а також і тому, що вони за власним волевиявленням з’єдналися з Богом, прийняли Його в оселю (свого) серця і, причастившись Його, стали за благодаттю тим, чим Сам Він є за єством. Тому як не шанувати тих, які отримали найменування слуг, друзів і синів Божих? Бо честь, що віддається усердним зі співробітників, вказує на прихильність до спільного Владики.