Преподобний Іван Дамаскін проти юдеїв, про суботу

Суботою названий сьомий день, дослівно «субота» означає «спокій». Бо у цей день спочив Бог «від усіх діл Своїх, які чинив» (Бут. 2: 2), як говорить божественне Писання. Тому число днів, дійшовши до семи, знову повертається назад і починається знову з першого дня. Це число шанувалося в юдеїв, оскільки Бог повелів шанувати його, і (повелів) не випадково, але — з дуже тяжкими покараннями за порушення; повелів це не просто, але з деяких причин, що таємничо пізнаються духовними і просвіченими (проникливими. — Ред.) (мужами).

Наскільки я, невідаючий, розумію, (поясню), почавши від нижчого і грубого. Бог, знаючи грубість, прив’язаність до плотського і, взагалі, пристрасть до матеріального народу Ізраїльського, а разом з тим і (його) нерозсудливість, (дав цей закон): по-перше; «щоб відпочив раб твій і раба твоя, (і осел твій), як і ти» (Втор. 5:14), бо «праведний турбується і про життя худоби своєї» (Прит. 12: 10); разом з тим також і для того, щоб, звільнившись від матеріальних турбот, зверталися до Бога, проводячи увесь сьомий день в «псалмах, співах і піснях духовних» (Ефес. 5: 19), і в читанні божественного Писання, і відпочиваючи в Бозі. Бо коли ще не було ні закону, ні богодухновенного Писання, то і субота не була присвячена Богу. Коли ж через Мойсея було дано богодухновенне Писання, субота була присвячена Богу для того, щоб цього дня вдосконалювалися в цьому занятті (тобто в читанні Писання) і щоб ті, які не присвячують Богу всього життя, які служать Господу не з любові як Отцю, але як невдячні раби, приділяли Богу хоч би малу і незначну частину свого життя і (робили б) це хоч би через страх відповідальності і покарань за порушення (заповіді). «Бо закон призначений не для праведника, а для неправедного» (1 Тим. 1: 9). (Доказом цьому служить) передусім Мойсей, який упродовж сорока днів і ще інших сорока в пості стояв перед Богом, без сумніву, і в суботи виснажував себе постом, хоча закон повелівав не виснажувати себе постом в день суботи. Якби заперечили, що це було до закону, то (у такому разі) що скажуть про Іллю Фесвитянина, який зробив сорокаденний шлях при одноразовому споживанні їжі? Бо він, виснаживши себе не тільки постом, але і подорожжю в суботи цих сорока днів, порушив суботу; і Бог, Який дав закон про суботу, не прогнівався на нього, але ніби в нагороду за чесноту з’явився йому в Хориві. А що ще скажуть про Даниїла? Хіба не три седмиці провів він без їжі? І весь Ізраїль хіба не обрізує немовля в суботу, якщо в нього трапиться восьмий день? Також хіба не дотримують вони великого посту, покладеного згідно з законом (Лев. 23: 27), хоч би він трапився в суботу? А священики і левити хіба не осквернюють суботи ділами в скинії, і (проте) вони не винні? Але якщо навіть худоба впаде до ями в суботу, то той, хто витягнув її, — не винний, а той, хто пройшов мимо, піддається осудженню. Що ж, ввесь Ізраїль хіба не обходив, носячи ковчег Божий, навколо єрихонських стін упродовж семи днів, в числі яких, поза сумнівом, була і субота?

Тому, як я сказав, ради відпочинку з Богом, щоб приділяли Йому хоч би саму незначну частину часу і щоб заспокоїлися раб і осел, встановлено було дотримання суботи для тих, які ще немовлята, для «поневолених стихіями світу» (Гал. 4: 3), для плотських і таких, що не можуть нічого зрозуміти, що вище за тіло і букву. «Коли ж настала повнота часу, послав Бог Сина Свого Єдинородного, Який народився від жони, був під законом, щоб відкупити підзаконних, щоб нам прийняти всиновлення» (Гал. 4: 4 – 5). «А тим, які прийняли Його, віруючим в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути» (Ін. 1: 12). Тому ми вже більше не раби, але сини, не під законом, але під благодаттю; не частково і не через страх служимо Господу, але повинні присвячувати Йому весь час життя і раба, розумію гнів і похіть, завжди заспокоювати від гріха, і звертати свій вільний час до Бога, постійно спрямовуючи до Нього всяке прохання; гнів же (свій) направляючи проти ворогів Божих; таким чином і під’яремна тварина, тобто тіло, заспокоювати від рабства гріху, спонукаючи служити божественним заповідям.

Ось це заповідає нам духовний закон Христа, і ті, що дотримуються його, стають вищими за закон Мойсеїв (1 Кор. 3: 10). «Коли ж настане досконале, тоді частинне припиниться» (1 Кор. 13:10), коли покривало закону, тобто завіса, була роздерта через розп’яття Спасителя і коли зійшов Дух у вигляді вогненних язиків, то буква була відкинута, тілесне припинилося і закон рабства закінчився, і нам даровано закон свободи. Ми святкуємо довершений спокій людського єства; я говорю про день воскресіння, в який Господь Ісус Христос, Начальник життя і Спаситель, увів нас у насліддя, обіцяне Богом тим, які служать духовно, у яке Сам увійшов нашим Предтечею, воскреснувши з мертвих, і після того, як відкрилися Йому врата небесні, сів тілесно праворуч Отця, сюди ж увійдуть і ті, що виконують духовний закон.

Отже, нам, що ходимо за духом, а не за буквою, властиве всіляке відкладення плотського, служіння духовне і єднання з Богом. Бо обрізання — відкладення тілесного задоволення і всього зайвого, і не необхідного, тому що крайня плоть є не що інше, як шкіра, яка зайва для частини тіла, що отримує задоволення. Всяке ж задоволення, яке не від Бога і не в Бозі, — надлишок задоволення, образом чого є крайня плоть. Субота — спокій від гріха. Тому обрізання і субота є одне, і, таким чином, те й інше разом виконується тими, що поступають за духом; вони не чинять навіть незначного беззаконня.

Ми повинні ще знати, що число сім означає весь теперішній час, як говорить премудрий Соломон: «Давай частку семи і навіть восьми» (Еккл. 11: 2). І цар Давид на восьмиструннім інструменті (Пс. 6:1) співав про майбутній стан — після воскресіння з мертвих. Тому закон, повеліваючи сьомий день проводити у спокої від тілесних діл і займатися духовними, таємничим чином показав тому істинному Ізраїлю, який має розум, що бачить Бога, щоб він повсякчас наближався до Бога і підносився над усім тілесним.

Преподобний Іван Дамаскін

*Цікаво знати
Адвентисти сьомого дня (скор. АСД; англ. Seventh Day Adventists, скор. SDA) — один із напрямків протестантизму, що виник у XIX столітті в США. Найхарактерніші відмінні риси віровчення — переконання про необхідність додержання усіх Десяти заповідей (в тому числі буквального додержання заповіді про суботу) й віра у близьке Друге пришестя Ісуса Христа.