
Димитрівська субота, спочатку була днем поминання православних воїнів, встановлена великим князем Димитрієм Івановичем Донським. Отримавши знамениту перемогу на Куликовому полі над Мамаєм, 8 вересня 1380 року, Димитрій Іванович, після повернення з поля бою, відвідав Троїце-Сергієву Лавру. Преподобний Сергій Радонежський, ігумен обителі, раніше благословив його на бій з невірними і дав йому з числа братії своїх двох ченців – Олександра Пересвета і Андрія Осляблю. Обидва ченці загинули в бою і були похоронені біля стін храму Різдва Пресвятої Богородиці в монастирі в Старому Симонові. Звершивши в Троїцькій обителі поминання православних воїнів, полеглих в Куліковській битві, великий князь запропонував Церкві творити це поминання щороку в суботу напередодні пам'яті святого Димитрія Солунського (день тезоїменітства самого Димитрія Донського).
Велика була радість перемоги, але в тисячі православних сімей прийшла гіркота втрат і цей батьківський день став на Русі вселенським днем поминання.
Згодом, православні християни стали цього дня творити пам'ять не лише за православних воїнів, що за Віру і Вітчизну життя своє на полі бою поклали, але – разом з ними – і всіх усопших християн.
Цього дня, як і в інші батьківські дні (на м’ясопустну і Троїцьку суботи, в суботи 2-ої, 3-ої і 4-ої седмиць Великого посту), православні християни моляться за спокій душ усопших людей, переважно батьків. Але Димитрівська субота несе в собі ще особливий сенс: встановлена після Куліковської битви, вона нагадує нам про всіх тих, хто загинув та постраждав за віру Православну.