Святий великомученик Димитрій Солунський був сином римського проконсула в Фессалоніках. (Сучасні Салоніки, слов'янська назва – Солунь). Йшло століття христянства, римського язицтва, духовно зламане і переможене сонмом мучеників і сповідників Розп'ятого Спасителя, збільшувалось гоніння. Батько і мати святого Димитрія були таємними християнами. В потаємній домовій церкві, що була в домі проконсула, хлопчик був таємно охрещений і наставлений в християнській вірі. Коли помер батько, а Димитрій вже досягнув повноліття, імператор Галерій Максиміан, вступивши на престол в 305 році, визвав його до себе і, переконавшись в його освітченності і воєнно-адміністративних здібностях, призначив його на місце батька - проконсула Фессалонікійської області. Головна ціль, що була покладена на молодого стратега, полягала в обороні міста від ворогів і знищенні християнства. Цікаво, що серед загрожуючих римлянам варварів важливе місце займали наші предки слов'яни, які особливо охоче селилися на Фессалонійському півострові. Існує думка, що і батьки Димитрія були слов'янського походження. У відношені до християн воля імператора була виражена тотожньо: “Предавай смерті кожного, хто закликає ім'я Розп'ятого”. Іператор не підозрював, призначаючи Димитрія, яку широку стезю ісповідницьких подвигів надає він тайному подвижнику.
Прийнявши призначення, Димитрій повернувся в Фессалоніки і перед усіма сповідував і прославляв Господа нашого Ісуса Христа.Замість того, щоб гнати і страчувати християн, він став відкрито вчити людей міста християнськіій вірі і викорінювати язицькі звичаї та ідолопоклонство. Упорядник Житія, Метафраст, говорить, що він став для Фессалонік у своїй повчальній ревності “другим апостолом Павлом”, тому що саме “апостол народів” заснував колись в цьому місті першу громаду віруючих (1 Фес., 2 Фес.), Святому Димитрію було призначено Господом слідувати за святим апостолом Павлом і в мученицькому кінці.
Коли Максиміан взнав, що знову призначений ним проконсул-християнин, і багатьох римських піданних, захоплених його прикладом, наставив в християнство, гніву імператора не було границь. Повертаючись із походу в Причорномор'ї, імператор вирішив вести армію через Фессалоніки, повним бажанням розправитись із солунськими християнами.
Дізнавшись про це, святий Димитрій одночасно наказав свойому вірному служителю Луппу роздати майно бідним із словами:“Розділи багатство земне між ними – будем шукати собі багатства небесного”. А сам віддався посту і молитві, готуючи себе до приняття мучинецького вінця.
Коли імператор увійшов в місто, покликали до ньго Димитрія, і він сміло сповідував себе християнином і виявив неправду і суєтність римського багатобожжя. Максиміан наказав заключити ісповідника в темницю, і Ангел зійшов до нього в темницю, втішучи і укріпляючи в подвизі. Тим часом імператор придавався гладіаторським видовищам, любуючись, як його любимий силач, німець на ім'я Лій, кидав із помоста на спис воїнів переможених ним у боротьбі християн. Відважний юнак, на ім'я Нестор, із Солунських християн, прийшов в темницю до свого наставника Димитрія і просив благословити його на боротьбу з варваром. По благословенню Димитрія, Нестор подолав, молитвами святого угодника, лютого німця і кинув його із помоста на спис воїнів, як вбивця – язичник скидав християн. Розлючений володар наказав негайно стратити святого мученика Нестора пам'ять 27 жовтня) і послав воїнів в темницю – пробити списом благословившого його на подвиг святого Димитрія.
На світанку 26 жовтня 306 року в підземну темницю святого в'язня з'явилися воїни і пробили його списом. Вірний служитель святий Лупп зібрав на рушнику кров святого великомучиника Димитрія, зняв з його пальця імператорський перстень, знак високої гідності його, і також намочив у крові. Перстнем і іншими святинями, освяченими кров'ю святого Димитрія, святий Лупп став зціляти хворих. Імператор повелів схопити і умертвити його.
Тіло святого великомученика Димитрія було викинуто на з'їдання диким звірям, але солунські християни взяли його і тайно предали землі. При святому равноапостольному Константині (306 – 337) над могилою святого Димитрія була воздвигнута церква. Сто років тому, при будівництві нового великого храму на місці старого, знайденні були нетлінні мощі святого мученика. З VІІ століття коло раки великомученика Димитрія починається чудесне істочіння благовонного мира, у зв'язку з цим великомученик Димитрій отримує церковне іменування Мироточивого. Кілька разів шанувальники солунського чудотворця робили спроби перенесення його святих мощей або частиці їх до Константинополя. Але незмінно святий Димитрій тайно проявляв свою волю залишитися покровителем і захисником рідних Фессалонік.
Неоднаразово наступавші до міста слов'яни – язичники були видігнані від стін Солуні видом лютого світлого юнака, обходившого стіни і наганяючи жах на воінів. Можливо тому ім'я святого Димитрія Солунського особливо почитають у слов'янських народах після просветління їх світлом Євангельської істини. З іншого боку, греки рахували святого Димитрія як слов'янським святим за перевагою.
З іменем святого великомученика Димитрія Солунського пов'язані, за наказом Божим, перші сторінки руського літопису. Коли Віщий Олег розгромив греків під Константинополем (907), як повідомляє літопис, “боялись греки і говорили: це не Олег, але святий Димитрій післаний на нас від Бога". Руські воїни завжди вірили, що вони знаходились під особливим покровительством святого великомученика Димитрія. Більше того, в старовинних руських байках великомученика Димитрія зображували руським за походженням – так зливається цей образ із душею руського народу.
Церковне почитання святого великомученика Димитрія в Руській Церві почалося зразу після Хрещення Русі. До початку 70-х років ХІ століття відноситься заснування Димитріївського монастиря в Києві відомого потім як Михайлів–Золотоверхий монастир. Обитель була побудована сином Ярослава Мудрого, великим князем Ізяславом, у Хрещенні Димитрієм (+ 1078). Мозаїчна ікона святого Димитрія Солунського з собору Димитріївського монастиря зберігалась до наших днів і знаходилась в Державній Третьяковській галереї. В 1194 – 1197 роках великий князь Володимир Всеволод ІІІ Велике Гніздо, в хрещенні Димитрій,” створив церкву прекрасну на вулиці своїй, святого мученика Димитрія, і прикрасив її дивно іконами і писанням” (фресками). Димитріївський собор і до сьогоднішнього дня є прикрасою древнього Володимира. Чудотворна ікона святого Димитрія Солунського з іконостасу собору також сьогодні знаходиться в Москві, в Третьяковській галереї. Вона написана на дошці від гроба святого Димитрія Солунського, перенесеній в 1197 році із Солуні до Володимира. Одне з найцінніших зображень святого – фреска на стовпі Володимирського Успенського собору, належали пензлю преподобного монаха – іконописця Андрія Рубльова.
Почитання святого Димитрія продовжувалось і в роді святого Олександра Невського (пам'ять 23 листопада). Святий Олександр назвав старшого сина в честь святого великомученика. А молодший син, святий благовірний князь Даниїл Московський (+ 1303; пам'ять 4 березня), збудував в Москві храм на ім'я святого великомученика Димитрія в 1280-х роках, який був першим кам'яним храмом у Московському Кремлі. Потім, в 1326 році, за князя Іонна Каліте, він був розібраний, а на його місці збудований собор.
Пам'ять святого Димитрія Солунського спокін віків зв'язувались на Русі з воїнським подвигом, патріотизмом і захистом Вітчизни. Святий зображується на іконах у вигляді воїна в пернатих латах, із списом і мечем в руках. На свитку (в більш пізніх зображеннях) писили молитву, в якій святий Димитрій звертався до Бога про спасіння рідної Солуні:
“Господи, не згуби місто це і людей. Якщо місто спасеш і людей – з ними і я спасенний буду, якщо загубиш – з ними і я загину “.
В духовному досвіді Руської Церкви почитання святого великомученика Димитрія Солунського тісно пов'язано з пам'яттю захисника Батьківщини і Церкви, великого князя Московського Димитрія Донського (+ 1389). “Слово про життя і про представлення великого князя Димитрія Івановича, царя руського “ , написано в 1393 році, як і інші древні джерела, славим як святого. Духовний син і виховник Митрополита Олексія, святителя Московського (+ 1378; пам'ять 12 лютого), учень і співрозмовник великих молитвенників Руської землі – преподобних Сергія Радонежського (+ 1392; пам'ять 25 вересня), Димитрія Прилуцького (+ 1392; пам'ять 11 лютого), святителя Феодора Ростовського (+ 1394; пам'ять 28 листопада), великий князь Димитрій “про церкви Божі досить сумував, а країну землі Руської мужністю своєю тримав: багатьох ворогів, нападаючих на нас, переміг і славетне місто своє Москву стінами чудесними огородив”. З Времен збудованого великим князем Димитрієм білокамінного Кремля (1366) Москва стала називатися Білокамінною. “Процвіла земля Руська в літа князівські його”, - засвітчує названне “Слово“. Молитвами свого Небесного покровителя, святого воїна Димитрія Солунського, великий князь Димитрій одержав ряд блискучих воєнних перемог, оприділивши подальше зростання Росії : відбив тиск на Москву литовських військ Ольгерда (1368, 1373), розбив на ріці Воже татарське вісько Бегача (1378), зруйнував воєнну силу всієї Золотої Орди у битві на Куликівському полі (8 вересня 1380 році в день святкування Різдва Пресвятої Богородиці), між річками Доном і Непрядвой. Куликівська битва, за яку народ назвав Димитрія Донским, став першим загальноруським національним героїзмом, охопивши навколо Москви духовні сили руського народу. Тому переломій події руської історії присвятчена “Задонщіна“, надихненна героїчна поема, написана священиком Софонієм Рязанцем (1381).
Пам'ять святого Димитрія Солунського - 8 листопада (за новим стилем).
