В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Ханаанка, яка приступила до Христа благаючи Його зцілити її біснувату дочку, язичниця, в час, коли євреї, єдині, хто вірив в Бога Єдиного, не спілкувалися з поганами, цуралися, їх. І ось ця жінка підходить до Христа: це вже говорить про те, що вона в Ньому побачила щось, чого вона не бачила в інших, що вона відчула щось у Ньому: чуттям, серцем вловила щось, що вселило їй довіру і зняло з неї страх, що вона буде прогнана.

26 серпня, у неділю 12-ту після П'ятдесятниці, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій, розглянувши звернення настоятеля храму Введення у храм Пресвятої Богородиці с. Мшани Городоцького благочиння прот. Олега Квасниці стосовно того, що у церкві почала мироточити одна з ікон, з архипастирським візитом відвідав указану парафію.
Оглянувши образ, який виявився списком Белзької ікони Божої Матері, та відзначивши потьоки, що добре помітні під очами лику Богородиці, керуючий єпархією засвідчив факт звершення чуда та вклонився святині.

Святий апостол Павло закликав християн: "Моліться безперестанку" (1 Сл. 5,17). "Як молимось, то говоримо із самим Господом нашим, — навчав Іван Золотоустий. — "Від того, хто молиться, Бог не хоче ані гарної мови, ані мистецьких слів, а хоче душевного тепла і ревности. В такому душевному настрої Господь, напевно, вислухає людину. У людей, коли йдеш із проханням, мусиш подбати про відповідні слова. Тут же нічого не треба." Однією з найулюбленіших і найпоширеніших молитов християнського Сходу є "Ісусова молитва": "Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного (грішну)". Вживають також коротшу форму: "Ісусе, Сину Божий, помилуй мене'.

Багато суперечливих відчуттів пов'язано зі словом смерть. Дотепер на цій темі було табу в секулярному суспільстві, найчастіше людина виявляється безпорадною і переляканою, коли стикається зі смертю близьких або дізнається про свою близьку кончину. Але якщо ми повернемо свій погляд на оточуючу нас дійсність, то побачимо, що це неминуче "зло" повною мірою усвідомлюється тільки людиною, це наша фатальна особливість, що виділяє людину з царства тварин - знати про кінцівку свого життя і розуміти, що це неминучий кінець кожного. Що ж приносить в наше життя це знання і для чого воно дане людині?

14 вересня, у третій день Первосвятительського візиту на Львівщину, на особисте прохання ректора професора Юрія Бобало Святійший Патріарх Київськй і всієї Руси-України Філарет провів зустріч з адміністрацією, науково-викладацьким та студентами НУ "Львівська Політехніка".
Під стінами Університету Святійшого Патріарха Філарета зустрічали проректор з науково-педагогічної роботи та соціального розвитку доцент Б.В. Моркляник та директор міжнародного інституту освіти, культури і зв'язків з діаспорою доцент І.М. Ключковська. Його Святість супроводжував керуючий Львівською єпархією Високопреосвящений митрополит Львівський і Сокальський Димитрій.
Насамперед Святійший Владика зустрівся з ректором "Львівської Політехніки" професором Ю.Я. Бобалом. В ході зустрічі ректор висловив свою радість з приводу того, що має можливість приймати у стінах ввіреного йому Університету Предстоятеля Української Православної Церкви Київського Патріархату, а також представив до уваги Його Святості лист з пропозиціями наступної співпраці між Церквою і Університетом, зазначивши, що "Політехніка" дуже велику увагу приділяє духовному розвитку своїх студентів.

Якщо змилосердитеся над кимсь колись — за це помилувані будете.
Якщо постраждаєте з тим, хто страждає (небагато, здається, це є), — до мучеників зарахуєтеся.
Якщо простите тому, хто ображає, і за це не тільки всі гріхи ваші простяться, але дочкою Отця Небесного будете.
Якщо помолишся від серця про спасіння, хоч і небагато, спасешся.
Якщо дорікнеш собі, обвинуватиш та засудиш себе перед Богом за гріхи, які відчуває совість, і за це виправдана будеш.
Якщо сповідуєш гріхи свої перед Богом, за це вам прощення і винагорода.

Поважай кожну людину. Вмій побачити в ній Христа. Будь чуйним до ближнього, бо він - твій брат. "Хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить" (1 Ів. 4, 20).

Думай добре про всіх. Погано не думай ні про кого. Старайся навіть у найгіршій людині знаходити що-небудь добре. "Малодушних підбадьорюйте, підтримуйте безсилих, супроти всіх будьте терплячі" (1 Сол. 5, 14).

«Про що б ти хотів запитати в Бога?», «Що б ти хотів попросити в Бога?» І «Що б ти хотів розповісти Богу?» - З такими запитаннями я звернувся до дітей. Результат перевершив всі очікування. Я одержав більше трьох тисяч відповідей. Веселі, сумні, спантеличені, відчайдушні, але живі, живі. Діти знали, що звертаються не до мам, татів або улюблених вчителів, а до когось найголовнішого, всесильного і всерозуміючого. Тому, їхні відповіді настільки обпалююче щирі і пронизливо довірливі. У них проступають майбутні поети, художники, гуманісти. Але хлопці можуть ніколи ними не стати. Ми, дорослі, зробимо їх собі подібними. Подібними до тих, хто живе в сьогоднішньому божевільному світі з пересиченою незначним прошарком і крайньою убогістю більшості, з повною відсутністю моралі, коли брат грабує брата, друг розоряє друга, а в середовищі так званих спільних інтересів, панують вовчі закони.

Священномученик Автоном був єпископом в Італії. Під час гоніння на християн імператора Діоклетіана (284-305 рр.) святитель Автоном для користі Церкви залишив свою країну і оселився в Віфінії, в містечку Соре у Корнилія. Святий Автоном з ревнощами здійснював своє апостольське служіння і навернув до Христа стільки язичників, що утворилася велика Церква, для якої він освятив храм в ім'я Архістратига Михаїла. Для цієї Церкви святитель висвятив Корнилія спершу в сан диякона, а потім у пресвітера. З проповіддю про Христа святитель Автоном відвідав також Лікаонії і Ісавр.
Імператор Діоклетіан наказав схопити святителя Автонома, але він віддалився в Клавдіополь, що розташований на берегах Чорного моря. Повернувшись в Сорею, святитель Автоном рукоположив пресвітера Корнилія в єпископа. Сам він попрямував в Асію, а коли повернувся звідти, почав проповідувати в містечку Лімна, поблизу Сореї. Одного разу новонавернені християни зруйнували ідольське капище. Язичники вирішили помститися християнам. Вибравши момент, коли святитель Автоном служив Божественну літургію, язичники напали в храмі Архистратига Михаїла та, після катувань, вбили святого Автонома у вівтарі. Диякониса Марія витягла тіло святого мученика з-під купи каміння поховала тіло святого Автонома. Сталося це у 313 р.

Преподобний Силуан Афонський, в миру Симеон Антонов, народився у 1866 році в селянській родині. Ще юнаком він бажав прийняти постриг у Печерській Лаврі, але заради послуху батькові вступив на військову службу. Благочестивий намір скоро полишив його, і незабаром він, молодий, вродливий, сильний, насолоджувався життям і в галасливій метушні світу почав був забувати перший поклик Божий до чернечого служіння.
Але Господь знову явно закликав Симеона від мирської суєти на шлях чернецтва. Восени 1892 року преподобний прибув на Святу Гору Афон, ставши послушником Пантелеймонового монастиря. Життя його в монастирі було простим і зовні нічим не примітним: важка робота у млині, клопітка праця економа, завідування майстернями, продовольчим складом, крамницею. Нарівні з братією він ніс подвиг пильнування, посту і молитви, але не припинялася в ньому й духовна боротьба...
Пам'ять - 24 вересня (нов. стиль).

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Сьогодні Христос дає нам, або, швидше, нагадує нам про дві основні заповіді: про те, щоб любити Бога всім серцем нашим, всім нашим розумом, всіма нашими силами, (тобто всією владою і здатністю любити, які нам дані) і ближнього любити, як самого себе.
Коли ми чуємо слово "заповідь", ми завжди згадуємо його, як наказ про те, що ми повинні зробити, а якщо не зробимо, то понесемо відповідальність, прийде покарання: але це слово має більш широкий смисл. Воно означає заповіт Божий даний нам, коли Він створив нас, то обдарував свободою, здатністю стояти на власних ногах, дав нам владу вибору і владу слідувати нашому покликанню або відвернутися від нього. І ось, це не "наказ" від Бога: це ніби настанова, або заповіт в тому розумінні, в якому людина, коли помирає, залишає заповіт, щоб його спадкоємці його виконали.