
Неділя 21-а після П’ятидесятниці. Притча про сіяча
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Христос двічі говорить в прочитаному сьогодні уривку про слухання: "хто має вуха чути, нехай чує" і "почуйте, як ви чуєте" - тобто зверніть увагу, поставте перед собою питання про те, як ви чуєте слово Боже.
Боже слово ми чуємо з року в рік в Євангелії, що читається в церкві, ми самі читаємо його день у день; що ж ми почули в цьому євангельському читанні? Ми зустріли Бога і повірили в Нього; ми зустріли Господа нашого Ісуса Христа, ми назвалися Його ім'ям, християнами, але які плоди ми принесли? Ми знаємо Бога, - знаємо, що Бог є Любов, любов невичерпна, любов глибока, любов хресна, така любов, яка віддала себе на повне розтерзання і беззахисність, щоб врятувати нас.












Публікуючи цей матеріал, ми багато в чому ризикуємо. Ризикуємо тому, що сьогодні багато як віруючих, так і невіруючих людей, згодні з тим, що раціонально довести існування Бога не можливо. Щоправда, з різних причин, якщо перші вважають, що це неможливо, так як Бог відкривається чистоті серця, а не хитрим вигадкам розуму, то другі переконані, якщо науково засвідчити факт існування Бога не можна, то і Бога немає, мовляв лише наука об'єктивна. Однак не всі знають, що в християнській культурі існує багатовікова традиція доказів буття Бога. В епоху Середньовіччя такі докази стали популярні завдяки католицьким богословам-схоластам, насамперед Ансельму Кентерберійському і Фомі Аквінському. Свої аргументи схоласти, як правило, звертали не до атеїстів (які атеїсти в середні віки!), а до віруючих, для того, щоб раціональним способом підтвердити віру. Оскільки існування Бога уявлялося очевидним, «розумним», то і в світі, в житті філософи прагнули відшукати очевидні, розумні тому підтвердження. Та й сучасній людині як «Фомі невірному» іноді хочеться вкласти пальці у рани, щоб переконатися в достовірності християнства.
Чи знаєте Ви?