Проповідь у 29-ту неділю після П’ятидесятниці. Зцілення десяти прокажених

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

Скільки радості і скільки живої подяки було навколо Христа! Коли ми читаємо Євангеліє, ми бачимо на кожній сторінці, в кожному рядку як виливаються на наш грішний, холодний, стомлений світ Божа ласка, Божа любов, Божа милість; як Бог рятує Христом всіх, у кого душа обважніла та потемніла від гріха, тих, які не можуть вже нести тяжкості свого життя - через хворобу або з іншої причини. Як тільки Христос входить у життя людей, це життя починає іскритися радістю, новою надією, вірою не тільки в Бога, а в самого себе, в людину, в життя. І як ми викривлюємо євангельську проповідь і євангельське слово, коли ми перетворюємо своє життя в постійне шукання в собі самого темного, гріховного, недостойного ні нас, ні людей, ні Бога, під приводом, що цим ми намагаємося стати гідними нашого Наставника і Спасителя...

Радість була печаткою євангельської християнської громади, радість і вдячність, радість про те, що Бог так полюбив світ, що не тільки створив цей світ, але послав у цей світ Свого Єдинородного Сина - не судити, а спасти світ! Ми врятовані, світ врятований Божою любов'ю.

І це спасіння ми повинні зробити своїм власним надбанням через подяку, яка б виражалася не тільки в слові, не тільки в живому почутті розчулення, не тільки в сльозах радості, але в такому житті, яке могло б, якщо можна так висловитися, втішити Отця в тому, що Він зрадив Свого Сина на смерть заради нас, порадувати Спасителя про те, що недаремно Він жив, не дарма вчив, не дарма страждав і не даремно помер: що Його любов пролилася в наше життя, і що вона становить нашу надію, і нашу радість, і нашу впевненість у спасінні...

Тому, підходячи до свята Втілення, Різдва Спасителя, будемо вчитися цієї радості; поглянемо на наше життя по-новому; згадаємо, скільки Господь вилив у наше життя милості, ласки, любові, скільки радості Він нам дав: тілесної, душевної; скільки у нас друзів, згадаємо тих, хто нас любить, батьків, які нас зберігають, навіть якщо вони покинули цей світ. Скільки нам дано земного, і як небесне вливається в наше життя і робить землю вже початком неба, робить час початком вічності, робить наше теперішнє життя початком вічного життя... Навчимося цієї радості, бо через дуже короткий час ми стоятимемо перед яслами , в яких лежить Господь; ми побачимо, що таке Божа любов - тендітна, беззахисна, вразлива, що віддає себе без кордонів, без опору - тільки б ми її прийняли і почалося б для нас нове життя, нова радість... Подумаємо про Божу любов і про те, що ніяка сила не може її перемогти. Недаремно говорив апостол Павло, що ніщо не може нас вирвати з руки Божої, вивергнути нас з Божественної любові. Навчимося радіти, і з глибин цієї радості будувати життя, яке була б суцільною вдячністю, якщо потрібно - хресною, але радістю. Амінь.

Митрополит Антоній Сурожський

Переклад українською: Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua