Протягом тепер уже минулих підготовчих тижнів до Великого Посту словами Христа, образами євангельськими Церква прикликала нас глибоко вдивитися в нашу власну душу й у наше життя: що потрібно в ній змінити, у чому потрібно покаятися. Тепер настала нова пора: час Великого Посту. ПротягомВеликого Посту ми будемо чути не про себе самих, а про те, що благодать Божа зробила над людьми, які зуміли покаятися, які зуміли звернутися всією думкою, усією душею, усім поривом душі до Бога, – що над ними зробив Господь! Один за іншим будуть проходити образи святих…Але сьогодні, майже на грані цих двох часів – підготовчих тижнів і Посту – стоїть образ святителя Григорія Палами. І те, що він говорить нам, – таке важливе, таке значне, що на цьому треба зупинитися, тому що тільки з того, що він говорить нам, ми можемо зрозуміти ту славу, то велич, ту дійсно Божественну красу, яку ми бачимо у святі.
Серцевина навчання святителя Григорія Палами полягає в тому, що благодать не є якийсь земний дарунок, який Бог нам дає, разом з тим залишаючись Сам іншим стосовно цього дарунка. На підставі досвіду всієї Православної Церкви, її святих, її подвижників і, особливо, тих афонських святих і подвижників, серед яких він жив, він учив, що благодать – це Сам Бог, що як би прилучає нас Своїй Божественній природі, роблячи нас через це прилучення богами по прилученню.
Думаючи, що благодать є тільки даром Божим, але не Самим Богом, Який Себе нам віддає, західні богослови стверджували як би непрохідність прірви між Богом і людиною, творінням і Творцем. Якими б не були дорогоцінними Божественні дарунки, вони залишаються земними, і вони нас із Богом не можуть з’єднати інакше як любов’ю й дякою. Але ні! Досвід Церкви нам говорить, що благодать – це Сам Бог, що віддає Себе нам, і що, приймаючи благодать, ми робимося, по прилученню, учасниками Божественної природи…
Коли будуть тепер проходити перед нами образи святих, будемо пам’ятати, що вони – не тільки люди, які були осяяні розумом, очищені в серці, а що це люди, які прийняли Бога в себе, як залізо може бути пронизане вогнем, і які стали вже на землі баченням того, до чого покликана все творіння, коли Бог буде Усім в усьому.
Будемо тому радіти величі нашого покликання, будемо радіти про те, що ми покликані воістину долучитися Богові, але будемо також пам’ятати, що трапитися це може, якщо ми зробимо подвиг віри, залишимося Богові вірними, станемо подвижниками, по образу прадавніх подвижників, які зуміли віддати кров і прийняти Дух. Так дасть нам Господь і натхнення, і сили, і бажання – і дасть Він нам і плоди. Амінь.
Митрополит Антоній Сурозький
