Третя Неділя Великого посту
Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Словами Священного Писання ми проголошуємо, що Господь Ісус Христос є Цар, Пророк і Первосвященик всій тварі. Господь навчив нас, що в християнській Церкві й царстві цар – не той, який силою підкоряє собі інших, щоб привести їх у безумовну й рабську слухняність, але той, хто служить іншим і віддає життя свою за інших.І святий Іоанн Златоустий учить, що всякий може правити народом, але тільки цар може покласти своє життя за народ свій, тому що він так ототожнюється зі своїм народом, що в нього немає ні існування, ні життя, ні мети, крім як служити своєму народу всім своїм життям, а якщо потрібно – і смертю.
І сьогодні, поклоняючись Хресту Господню, ми з новою силою можемо зрозуміти, з новою глибиною можемо вловити, що означає царська гідність і служіння Господа нашого Ісуса Христа: воно означає любов таку всецілу, таку здійснену, що Христос може забути про Себе зовсім, необмежено; забути про Себе настільки й ототожнити Себе з нами так, що Він погоджується, у Своєму людстві, втратити почуття Своєї єдності з Богом, із джерелом вічного життя, – більш того: з вічним життям у Собі Самому, і з’єднатися з нашою мертвенностю, з нашою смертністю. Така любов робить Ісуса Христа нашим гідним Царем; перед такою царственістю схиляє всяке коліно (Флп. 2, 10).
І тому що Він такий, Він може бути й Первосвящеником усієї тварі. Первосвященики язичницького світу, первосвященики в Ізраїлі робили жертвоприншення, з якими вони ототожнювали себе лише в переносному значенні, символічно, ритуально. Господь же Ісус Христос приніс у криваву жертву Самого Себе, хоча в Ньому не було нічого, що засуджувало б Його на ту смерть, яку Він взяв на Себе. Чи не говорить він у Своєї Первосвященницькій молитві, у присутності й спілкуванні з учнями: Наближається князь світу, супротивник, і в Мені він не має нічого…
У Христові немає нічого, що належало б області смерті й гріха. І Отцеві Своєму Він говорить: Я освячую Себе за них, у священне жертвопринесення за Мій народ… Первосвященик, що Сам приймає заклання, звільняє всі інші тварі від жаху кривавого жертвопринесення, але тим самим і ставить нас перед бездонною глибиною любові Божественної, яку інакше ми не могли б собі й уявити: Життя, що погоджується бути виснаженим, Світло, що погоджується бути згашеним, Вічність, що погоджується вмерти смертю пропащого світу…
І тому Слово Боже може говорити нам як Пророк. Пророк – не той, хто передвіщає майбутнє; пророк – той, хто говорить від Бога. Одна із книг Старого Завіту говорить, що пророк –це той, з ким Бог ділиться Своїми думками. Христос може не тільки говорити від Бога, але втілює в дії, втілює у Своєму житті й у Своїй смерті любов Божу жертовну, всецілу, досконалу, що віддається на смерть.
От чому шанування Хреста – таке диво в досвіді Церкви. Ми не будемо ніколи здатні досвідчено довідатись, що значило для Христа вмерти на хресті, і навіть наша власна смерть не допоможе нам зрозуміти, чим була смерть для Нього: як Безсмертя може вмерти? Але ми можемо навчитися, сміливим і беззавітним зусиллям, долучаючись усе більш глибоко, усе більш досконало життю, і навчанню, і шляхам Христовим, можемо навчитися любити такою любов’ю, яка усе більше й більше наближається до цієї любові Божественної, і через неї пізнати ту властивість, якою смерть – як забуття себе, всеціле й звершене – з’єднується з перемогою любові, воскресінням і життям вічної. Амінь
Митрополит Антоній
uaoc.net
