Проповідь митрополита Антонія Сурозького у 19-ту неділю після П’ятидесятниці. Про християнську любов
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.У сьогоднішньому євангельському читанні Христос говорить про християнську любов не загальними словами, а конкретно і дуже просто та доступно. Любов стає християнською, Божественною коли людина, люблячи, забуває себе. Забути себе до кінця дано святим, але любити, не шукаючи нагороди, не просячи, не вимагаючи любові за любов, не вимагаючи подяки за її прояв - початок християнської любові. Вона розквітає в любов Христову, коли вільний дар любові досягає не лише улюблених (це вміють робити все), але до нелюбимих, до тих, які нас ненавидять, які нас вважають ворогами, які для нас вважаються чужими. Якщо ми не вміємо поширити нашої любові на ворогів, це означає, що ми поки що пам'ятаємо тільки себе і що всі наші дії, всі наші почуття виходять від ще непреображенної людської свідомості, яка знаходиться поза тайною Христа. Ми покликані любити щедрим серцем, а щедрість, навіть природна, полягає в тому, що людина хоче давати, радіє, коли може віддати не тільки непотрібне, але найдорогоцінніше, зрештою - своє серце, свою думку, своє життя. Ми не вміємо любити, але все життя - школа любові, або навпаки, страшний час темного, холодного відчуження.
І ось Христос відкриває нам шлях, як навчитися любові - кожен раз, коли на шляху любові я сам собі згадаюся, кожен раз, коли я встану перешкодою між своїм живим, істинним рухом серця і дією, я повинен обернутися до себе і сказати: "Відійди від мене, сатано (Мк. 8,33), ти думаєш про земне, а не про небесне..." Щоразу, коли проявляючи любов я буду вимагати у відповідь любові, подяки за благодіяння, я повинен звернутися до Бога і сказати: "Прости, Господи, я осквернив таємницю Божественної любові..." Щоразу, коли у відповідь на чужу ненависть, на наклеп, на відкидання я замкнуся і скажу: "Ця людина мені чужа, він мені ворог", - я повинен знати, що для мене, не тільки в мені, але для мене самого, закрилася таємниця любові, я поза Бога, я поза тайною людського братерства, я не учень Христа.
Ось шлях; Христос не дарма говорить, що шлях в Царство Небесне вузький, що ворота вузькі - дуже вузький цей шлях, дуже вимоглива заповідь Христова, нещадно вимоглива, тому що вона відноситься до області любові, а не закону. Закон визначає нам правила життя, але він завжди десь завершується, і за цією межею ми від нього вільні. Любов же не знає меж; вона вимагає нас до кінця, цілком. Ми не можемо зігрітися лише частиною душі; якщо ми це допустимо, ми потухнемо, охолонемо. Ми повинні запалати всім нашим серцем, волею, тілом і перетворитися на неопалиму купину, в той кущ, який бачив Мойсей у пустині, - який горів всім своїм єством і не згорав. Людська любов, коли вона не освячена Божественною тайною, поїдає речовину, якою харчується. Божественна любов горить, перетворює все в живе полум'я, але не харчується тим, що горить; в цій Божественній любові згорає все, що не може жити вічно; залишається чисте і світле полум'я, яке перетворює людину в Бога, як Старий Завіт говорить, як Христос повторює. Будемо вчитися ціною опіку любові, ціною відкидання від себе, ціною жертви - будемо вчитися цієї любові. І тільки тоді ми зможемо сказати, що ми стали учнями Христа. Амінь.
28 жовтня 1973 р.Б.
Читати інші проповіді митрополита Антонія Сурожського (Блюма)
Переклад українською: Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua
