В євангельському читанні ви чули про біснуватого з Гадаринської країни і про зцілення його Ісусом Христом. Біси мучили нещасного, і від того життя його було надзвичайно тяжким. Ісус Христос показав Свою владу над цілим легіоном нечистих духів і тим засвідчив, що Він є Син Божий, Якому підвладне все у світі. Біси за дозволом Спасителя ввійшли у стадо свиней і всі загинули в морі. Євангеліє ясно свідчить про те, що злі духи дійсно існують, і не треба сумніватися в їх бутті. За попущенням Божим вони можуть чинити зло як людям, так і тваринам. У бутті злих духів ми переконуємося з книг Святого Письма, із свідчень святих отців Церкви та із житій угодників Божих. У книзі Буття оповідається, як диявол з’явився у образі змія Адаму та Єві і спокусив її порушити заповідь Божу. Через це обоє вони стали порушниками волі Божої і дійсно пізнали, що таке добро, яким вони насолоджувались у раю, і вкусили гіркоту зла від страждань, хвороб і смерті. Тому-то диявол і називається чоловіковбивцею споконвіку, тобто від початку (Ін. 8, 44).

Свята Православна Церква в суботу напередодні дня пам'яті святого Димитрія Солунського згадує всіх воїнів, що загинули за віру і вітчизну на полі бою, а також всіх померлих раптовою смертю.
Димитрівська субота, спочатку була днем поминання православних воїнів, встановлена великим князем Димитрієм Івановичем Донським. Отримавши знамениту перемогу на Куликовому полі над Мамаєм, 8 вересня 1380 року, Димитрій Іванович, після повернення з поля бою, відвідав Троїце-Сергієву Лавру. Преподобний Сергій Радонежський, ігумен обителі, раніше благословив його на бій з невірними і дав йому з числа братії своїх двох ченців – Олександра Пересвета і Андрія Осляблю.

Симон, що віддавна був узалежнений від алкоголю і перебував у притулку для бездомних, несподівано змінився. Його глибоко вразила самовідданість волонтерів, людей доброї волі, що працювали у притулку. Невдовзі Симон зробився такий послужливий і добрий, що його не впізнавали ані мешканці, ані працівники притулку. Удень і вночі він невтомно уділявся праці. Жодна робота не могла його принизити. Коли треба було прибрати у кімнаті алкоголіка, якому стало зле, прочистити труби в кухонній раковині чи в туалеті, Симон робив це без жодного слова, ба навіть з усміхом. Мало того, часом складалося враження, що він надзвичайно вдячний за те, що може чимсь прислужитися.

Ти кажеш: "Я люблю Бога і маю Духа Святого". Однак досліди уважно, чи це насправді так? Чи відданий ти Господу вдень і вночі? Якщо маєш таку безперервну любов - ти чистий. Проте замислись, коли до тебе приходять земний клопіт та всілякі лихі та лукаві помисли, чи справді тоді ти не схильний перед злом, і чи захоче тоді душа твоя любити Бога і бути цілком відданою Йому? Адже мирські помисли, розважаючи помисли розум мирськими і тлінними предметами, перешкоджають людині любити Бога і завжди думати про Нього.
Буває, що нетямуща людина розпочинає молитву, стає навколішки - і її розум досягає спокою. І якою мірою вона підкопує стіну злоби та заглиблюється під неї, такою мірою і руйнується стіна так, що людина поступово досягає духовного збагачення і мудрості. Але цього ступення не досягають ані сильні світу цього, ані вчені, ані письменники...
Духи злоби зв'язують занепалу душу ланцюгами пітьми, через те вона не в змозі ані любити Господа, скільки бажає, ані вірувати, скільки б хотіла. Бо від часу падіння першої людини спротив добру укорінився в нас явно і таємно.

У дореволюційний час, коли церковний шлюб володів законною цивільною юридичною чинністю, вінчання православних обов'язково відбувалося при поручителях — у народі їх називали дружби, вінчальні батьки або бояри, а в богослужбових книгах (требниках)—восприємники. Поручителі підтверджували своїми підписами акт таїнства шлюбу в метричній книзі; вони, як правило, добре знали нареченого й наречену, поручалися за них. Поручителі брали участь у зарученні й вінчанні, тобто під час обходження нареченого й наречені навколо аналоя притримували вінці над їхніми головами.

Горе, горе, браття! Яке страшне таїнство смерті! Тому ми завжди маємо бути пильними до себе, чистими та розсудливими, розуміти, що сьогодні ж можемо померти і як буде розлучатись душа з тілом. Прийдуть ангели Божі, не кажу що з'являться біси, бо й ці приходять до тих, кого полонять пристрасті. Коли побачите їх жахливі образи і почуєте: "Іди, душе, виходь!" - подумайте, яким буде страждання і яким болісним розлучення. У цей час добрі справи і чиста совість бувають великою допомогою, розрадою і радістю для людей, які розлучаються з тілом. У цю годину послух отримує велику нагороду, і смиренномудрість - неабияку розраду; сльози допомагають, добрі справи женуть бісів, а терпіння сприяє будь-якій справі; і вороги повернуться ні з чим, а душі підуть разом з янголами у великій радості до Спасителя.

Св. Феодор Студит

Шлюбне життя повинно починатися з духовного приготування.
Наречений і наречена до шлюбу неодмінно повинні висповідатися й причаститися Святих Тайн. Бажано, щоб вони за три-чотири дні до цього дня підготували себе до Таїнств сповіді і причастя. Для вінчання потрібно приготувати дві ікони — Спасителя і Божої Матері, якими під час таїнства благословляють нареченого й наречену. Раніше ці ікони бралися з рідних домів, вони передавалися як домашня святиня від батьків до дітей. Ікони приносяться батьками, а якщо вони не беруть участь у Таїнстві вінчання — нареченим і нареченою.

В чудесах Христових відкривається багате і вражаюче нас відношення Бога до нашої землі і до нас, людей. З однієї сторони, Його співстраждання- не тільки здатність любити і бажати ніби зовні, але співстраждати разом з нами, глибше нас ( тому що Він бездонно глибокий) пережити страждання, скорботи і, часом, жах нашого земного буття.
В сьогоднішній розповіді ми чуємо , що шкода стало Христу цієї матері, вдови, яка втратила єдиного сина, шкода, боляче, тому що не для того створив Він світ, не для того народжувався чоловік, не для того мати привела його в світ, щоб передчасно він помер. І в цій милості Христовій, в цьому співстражданні Христа, здатності разом з нами страждати нашими стражданнями, відкривається одна з сторін Божого ставлення до нас і до світу.

Сьогодні свята Церква запропонувала нам послухати уривок з Євангелія про воскрешення Ісусом Христом сина вдови з міста Наїна. Нас вражає, як євангеліст декількома словами зумів описати велике горе жінки: “Виносили померлого, єдиного сина у матері, а вона була вдова”. Самотність! Яка вона страшна! Господь змилосердився над нещасною і сказав: “Не плач!” Ми теж часто кажемо скорботним близьким нам людям: “Не плач!” Але наше слово і слово Господа мають різну силу. Слово Господа несло радість, про яку ридаюча мати навіть і не мріяла. Ісус Христос підійшов до гробу і сказав: “Юначе, тобі кажу, встань!” Мертвий піднявся, сів і почав говорити. Всіх присутніх охопив страх, і всі прославляли Бога, кажучи: “Великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій” (Див.: Лк. 7, 11-16).

В одній англійській казці оповідається про молодця Жака, який був щасливим тому, що вмів добре виконувати накази свого батька. Але Жак, наївний простак, ніколи не зміг би виконати будь-що, якби на поміч йому не приходила його молода дружина. Ось уривок з цієї казки:
“Одного дня батько сказав Жакові, що вони повинні йти будувати незвичайний замок. Такий, що ще ніколи ніде не існував. Бо так звелів цар, який хотів цим казковим замком перевершити всіх інших царів. Коли вони йшли до того місця, де мали будувати замок, Мудрець Ґоббон звернувся до сина:
— Чи не міг би ти скоротити трохи дорогу? Жак, поглянувши вперед, побачив перед собою дуже довгу дорогу і відповів:
— Батьку, але я не знаю, як її скоротити.

Всемогутній Владико, Премудрий, і Всеблагий Господи, Світоначального Сина Безначальний Родителю і Животворчого Духа Твого вічне і вічно суще Самоджерело, що його величність незчисленна, слава невимовна і милість безмірна! Дякуємо Тобі, що покликав нас з небуття і вшанував дорогоцінним образом Твоїм, що дарував нам, негідним, не тільки пізнавати й любити Тебе, але – що найсолодше – і Отцем своїм називати Тебе.