Мученик Лонгин, сотник, що при Хресті ГосподнімВін був серед тих, хто катував Божого Сина, хто плював на Нього і насаджував тернового вінка, хто прибивав Його до хреста і хто побачив подиву гідні події після смерті Спасителя: «Сотник же і ті, що стерегли з ним Ісуса, побачивши землетрус і все, що сталося, злякалися дуже і говорили: „Воістину Він був Син Божий“». Це слова зі Святого Письма, Біблії. А Святе Передання донесло до нас ім’я того сотника – Лонгин, або Логвин. Події, що він їм був свідком, ба й учасником, привели суворого римського воїна до віри в Христа, він став проповідником Його воскресіння. Спершу римляни і юдеї хотіли підкупити Логвина, проте він грошей не взяв, а зрікся свого військового стану і разом з іще двома солдатами, котрі так само, як він, були на Голгофі й увірували, прийняв хрещення від апостолів і відбув до Кападокії. Там він ревно прорікав нову віру, так що переслідувачі заручились дозволом кесаря і послали туди загін, аби знищити сміливців.
У книзі «Житія святих» святителя Димитрія (Туптала), яку переклав В. Шевчук, читаємо: «Святий же Логвин, сповнений Святого Духа, пізнав, що буде, відкрито-бо йому було про готування вінця мученичного, тож вийшов сам їм назустріч і, побачивши їх, люб’язно привітав чесними словами. Вони ж, не знаючи його, запитали: „Де є Логвин, що колись був сотником?“ Логвин же спитав: „Навіщо його вимагаєте?“ Відказали воїни: „Чули, що чоловік добрий є, тож хочемо відвідати його, ми ж бо є воїни, а він був добрим сотником воїнським, хочемо побачити його“. Логвин же мовить: „Прошу вас, панове мої, заверніть до мого дому і спочиньте трохи з дороги, я ж оповім вам про нього, знаю-бо, де живе, і він сам до вас прийде, бо живе недалечко“. Вони ж завернули до нього, й учинив їм Логвин велике пригощення».
Наранок усі троє християн, помолившись і подякувавши Богові, що сподобляються мученицького кінця, відкрилися воякам, що це саме вони, кого присуджено стратити, а коли вояки, присоромлені совістю й вельми подивовані, завагалися, то Логвин ще й просив їх про смерть, адже так вони хутчій підуть до Того, Кого свого часу прибили до хреста.
Логвину відтяли голову й кинули її на сміття. Там вона пролежала доти, доки одна сліпа жінка, навчена Провидінням уві сні, розгрібла той непотріб і прозріла від святих мощей: стала бачити тілесно й духовно, прийняла Хрещення.
Тож і нам нині, як тій зціленій у давні часи, належить мовити: Святий мученику Логвине, сотнику, що був при Хресті Господньому, моли Бога за нас!
ДЖЕРЕЛО: ПРЕС-ЦЕНТР КИЇВСЬКОЇ ПАТРІАРХІЇ
У книзі «Житія святих» святителя Димитрія (Туптала), яку переклав В. Шевчук, читаємо: «Святий же Логвин, сповнений Святого Духа, пізнав, що буде, відкрито-бо йому було про готування вінця мученичного, тож вийшов сам їм назустріч і, побачивши їх, люб’язно привітав чесними словами. Вони ж, не знаючи його, запитали: „Де є Логвин, що колись був сотником?“ Логвин же спитав: „Навіщо його вимагаєте?“ Відказали воїни: „Чули, що чоловік добрий є, тож хочемо відвідати його, ми ж бо є воїни, а він був добрим сотником воїнським, хочемо побачити його“. Логвин же мовить: „Прошу вас, панове мої, заверніть до мого дому і спочиньте трохи з дороги, я ж оповім вам про нього, знаю-бо, де живе, і він сам до вас прийде, бо живе недалечко“. Вони ж завернули до нього, й учинив їм Логвин велике пригощення».
Наранок усі троє християн, помолившись і подякувавши Богові, що сподобляються мученицького кінця, відкрилися воякам, що це саме вони, кого присуджено стратити, а коли вояки, присоромлені совістю й вельми подивовані, завагалися, то Логвин ще й просив їх про смерть, адже так вони хутчій підуть до Того, Кого свого часу прибили до хреста.
Логвину відтяли голову й кинули її на сміття. Там вона пролежала доти, доки одна сліпа жінка, навчена Провидінням уві сні, розгрібла той непотріб і прозріла від святих мощей: стала бачити тілесно й духовно, прийняла Хрещення.
Тож і нам нині, як тій зціленій у давні часи, належить мовити: Святий мученику Логвине, сотнику, що був при Хресті Господньому, моли Бога за нас!
ДЖЕРЕЛО: ПРЕС-ЦЕНТР КИЇВСЬКОЇ ПАТРІАРХІЇ
