Розповідь, що ми тільки що чули ставить нас віч-на-віч з трьома різними і несумісними положеннями. Ми бачимо, по-перше, ставлення до одержимої людини сил зла, бісів, сил зла, які всіляко намагаються її поневолити, не залишити в ній нічого, що не було б їм підвладне, що не належало б їм до кінця, чим вони не могли б скористатися, щоб творити своє зло. Ці сили бісівські можна назвати всіма назвами гріха людського: якщо тільки ми даємо владу в собі будь-якому гріху, ми робимося рабами гріха (про це і апостол Павло детально говорить). І якщо ми робимося рабами гріха, то перед нами доля цієї людини: все життя прожити як зброя зла на землі, в божевіллі, у стражданні, у творенні зла.

Ось про що говорить сьогоднішнє Євангеліє: не про те, щоб ми боялися смерті, а про те, щоб ми знали: тому, що вона може прийти в будь-яку мить, кожна мить має бути абсолютна, кожне слово має бути словом життя, щоб у ньому віяло Духом, щоб воно могло увійти у вічність, і кожен наш вчинок повинен бути, по відношенню до кожного з нас, таким, щоб він давав життя і висловлював всю повноту, всю глибину, всю силу любові, благоговіння, які повинні бути у кожного з нас по відношенню до кожного і до всіх.

Я хочу звернути вашу увагу на дві або три риси сьогоднішньої притчи. Нам сказано, що якийсь чоловік ішов із Єрусалиму до Єрихону. У Старому Завіті Єрусалим був місцем, де перебуває Бог: це було місце поклоніння Богові, місце молитви. Ця людина спускалася, з гори бачення він спускався туди, де протікає людське життя...

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа.
Сьогоднішнє євангельське читання нам розповідає про два чуда Господні: про зцілення жінки, якій жодні людські сили, ніяке людське знання, ніяка добра воля людей не могли допомогти. І про те, як у відповідь на благання батьків, у відповідь на їх скорботу і тугу Спаситель Христос викликав назад до життя земного молоду дівчину.
Багато розповідей є в Євангелії про чудеса Господні: і кожна з них, будучи одночасно і історичною реальністю, говорить нам щось і про нас самих. День у день з кожним із нас відбувається чудо Боже: силою Божою ми залишаємося живими: силою Божою ми повстаємо від хвороби: силою Божою від відчаю ми повертаємося до надії, від гріха повертаємося до чистого, просвітленого життя. Це такі ж чудеса, як зцілення тіла. І ми звикли до них, і ми вважаємо це звичайним, тому що так постійно нас шукає Господь Своєю милістю, Своєю любов'ю і Своєю творчою, відновлювальною силою.