Знову милосердний Господь сподобив нас пройти період Великого посту й зустріти "цей день, що його створив Господь", день славного Його з мертвих Воскресіння! "Христос воскрес, смерть подолав і мертвих воскресив, люди, веселіться (канон Пасхи, 9-а пісня).

Христос воскрес із мертвих. Смерть переможена! Чому вона переможена? Тому що не може тримати у своїх обіймах Того, Хто переміг гріх. Бо смерть увійшла в нашу природу через гріх. Немає гріха – немає і смерті. Воскресіння Христове є перемогою над тілесною смертю, і це – остаточна перемога, бо вона завершує перемогу над духовною смертю. Апостол Павло надає Воскресінню Христовому неперевершене значення. Він каже: «Якщо Христос не воскрес, то віра ваша марна: ви ще у гріхах ваших» (1 Кор. 15:17). І, дійсно, без Воскресіння Христового немає християнства. Сутність християнства полягає у Воскресінні Христовому. Хто не вірує у тілесне Воскресіння Христа, той не може навіть називатися християнином.

У День цей Великий Христос повстає із мертвих! У День цей Світлий Христос перемагає жало смерті, знищує засуви темного пекла і дарує свободу душам, що в ньому перебували. У День цей Урочистий Христос, піднявшись із гробу, являється людям, для яких Він народився, помер і, зрештою, воскрес із мертвих, щоб ми, визволившись від смерті, стали спадкоємцями вічного життя.
"Тому любить мене Отець, що Я душу Мою віддаю, щоб знову прийняти Її. Ніхто не відбирає Її від Мене, але Я Сам відбираю Її" (Ін. 10: 17-18). Ці слова Христа Спасителя, як і багато інших у Святому Євангелії, засвідчують любов і жертву Його за нас. Вони обнадіюють нас ще в цьому земному житті, в якому ми покликані йти за Ним, як немеркнучим Світильником.

Коли настає свято Світлого Христового Воскресіння, душа віруючої людини немов обновляється у своїй істоті, а інколи черстве серце стає лагіднішим, приспане сумління наче прокидається від звуків переможної пасхальної пісні. Так ясно і добре стає на душі, що хочеться жити, всіх любити, міцно з надією вірити і молитися. Як же не радіти, як не звеселятися в день Святої Пасхи, якщо Воскресіння Христове є основою нашої віри? Як не втішатись, якщо серцем і душею відчуваємо, що віра наша є істинна, основа її - беззаперечна, що ми не будемо посоромлені у нашій надії? Чому не сяяти нам від щастя, коли Христос Воскрес? Воскресіння Христове являється торжеством не тільки віри й надії, а й правди в цілому. Своє Боже достоїнство Воскреслий Христос обґрунтовував перед нами на тому, що Він воскресне на третій день. Коли ж Христос Воскрес, то Його свідчення є істинним, а якщо ні - то обманеним, так як свідчили юдеї. Незважаючи на те, що зла є ще чимало на цьому світі, що воно для себе знаходить місце в теперішній час між нами і на нашій багатостраждальній землі, Христове Воскресіння засвідчує, що правда і добро ніколи не будуть переможені. Його воскресіння являється торжеством загальнолюдської ідеї безсмертя, властивої християнському вченню більше, ніж будь-якій іншій релігії.

Серед усіх християнських свят Воскресіння Христове відзначається особливою радістю і особливою урочистістю. Чому? Тому що Воскресіння Христове означає, що смерть у людській природі не перемагає. Воскресіння Христове стало запорукою вічного життя. У час смутку і скорботи, коли ми переживаємо смерть наших близьких, воскресіння Христове вселяє в наші серця велику надію. Воно ніби говорить нам: «Не плач! Ви ще побачитесь у вічному житті». Воскресіння заспокоює нас і дає нам бадьорість і силу перемагати скорботу. Воскресіння Христове єднає живих і мертвих в єдину сім’ю.

ПОПЕРЕДНЯ ЧАСТИНА

Про тих, котрі негідно причащаються.
Про те, що ті, котрі залишають Божественну Літургію до її завершення, до заключної молитви, уподібнюються Юді.

А яка, скаже хтось, правда в тому, щоб хреститися? Правдою була покора перед пророком. Як Христос обрізався, приніс жертву, шанував суботи і дотримувався юдейських, свят, так додав і це - корився пророкові, який хрестив. Воля Божа була, щоб тоді хрестилися всі, про що послухай, як говорить Іоан: “Той, Хто послав мене хрестити водою” (Ін. 1, 33). Так само і Христос: "Митарі, визнавши славу Божу, хрестилися хрещенням Іоановим. Фарисеї ж і законники відкинули волю Божу про себе і не хрестилися від нього” (Лк. 7, 29-30).

Отже, юдейське очищення звільняло не від гріхів, а тільки від тілесної нечистоти. Наше є не таким: воно набагато вище і сповнене великою благодаттю, оскільки звільняє від гріхів, очищає душу і подає дари Духа. Іоанове ж хрещення було набагато вищим від юдейського, однак нижче за наше. Воно було ніби мостом між обома хрещеннями, який через себе веде від першого до другого, оскільки спонукало їх (юдеїв) не до дотримання тілесних очищень, а замість них перестерігало і радило переходити від пороку до чеснот і надію на спасіння поєднувати із звершенням (добрих) справ, а не з різними обмиваннями та очищенням водою. Іоан не говорив: вимий одяг твій, обмий тіло твоє, і будеш чистий, але що? “Створіть же плід, достойний покаяння” (Мф. 3, 8). Тому воно було вище юдейського, але нижче нашого, бо хрещення Іоанове не подавало Духа Святого і не подавало благодатного прощення — воно повелівало каятися, однак не мало влади відпускати гріхи. Тому Іоан і говорив: "Я хрещу вас водою..., Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем" (Мф. 3, 11). Отже, він не хрестив Духом.

Про Хрещення Спасителя нашого Ісуса Христа
Однак, щоб не використовувати весь час на викриття відсутніх, ми, задовольнившись тим, що сказано задля виправлення їхнього недбальства, розважимо тепер трохи над цим святом. Багато хто святкує свята і знайомий з їхніми назвами але причин, через які вони встановлені, не знають. Так про те, що це свято називається Богоявленням, відомо всім. А яке це Богоявлення і чи воно одне, чи два, цього ще не знають. Водночас украй соромно і дуже смішно, щороку святкуючи це свято, не знати причини, з якої воно встановлене. Тому, улюблені, насамперед необхідно сказати, що є не одне Богоявлення, а два. Одне сьогоднішнє, яке вже звершилося, а друге — майбутнє, яке звершиться зі славою при кінці світу. Про те й інше ви чули сьогодні від Павла, який, розмовляючи з Титом про сьогоднішнє, говорить так: “Бо благодать Божа з'явилася, спасенна для всіх людей, яка вчить нас, щоб ми, відкинувши безчестя і мирські похоті, цнотливо, праведно і побожно жили в нинішньому віці, — а про майбутнє, — очікуючи блаженного уповання і явлення слави великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа (Тит. 2, 11-13). І пророк про це останнє сказав так: “Сонце перетвориться на темряву, і місяць - на кров, перш ніж настане день Господній, великий і страшний” (Іоїл. 2, 31)

Бесіда була виголошена, ймовірно, 387 року на свято Богоявлення, тобто після бесіди у день Різдва Христового.

Усі ви сьогодні в радості, і тільки я в печалі. Коли я дивлюся на це духовне море і бачу незліченне багатство церкви, а потім подумаю, що після завершення свята ця безліч. відійшовши, знову відійде від нас, то мучуся і печалюся в душі від того, що Церква, яка народила стільки дітей, може утішатися ними не під час кожного зібрання, а тільки у свята. Яке було б духовне піднесення, яка радість, яка слава для Бога, яка користь для душ, якби ми під час кожного зібрання бачили огорожу церкви такою наповненою! Мореплавці і керманичі роблять усе, щоб переплисти море і досягти пристані, а ми піклуємося про те, щоб безперестану носитися по морю, постійно занурюватися у хвилі життєвих справ, крутитися на площах і в судилищах, а тут зустрічатися ледь раз чи двічі за цілий рік.

Не будьмо ж невдячними до Господа, а, відповідно до наших сил, будемо всі приносити все - віру, надію, любов, цнотливість, милосердя, любов до подорожніх. І в чому я переконував вас раніше, в тому ж переконую і тепер і ніколи не перестану переконувати. У чому ж саме? Маючи намір приступити до цієї страшної і Божественної Трапези і святих Тайн, робіть це зі страхом і трепетом, з чистою совістю, з постом і молитвою, без шуму, не турбуючи і не штовхаючи ближніх. Бо це є ознакою крайнього безумства і надзвичайної зневаги, і на тих, котрі так чинять, накликає велику кару і помсту.

Отже, якщо під час свята Кучок входив у Святеє святих тільки сам первосвященик, то тепер ми доведемо, що ангел Захаріі, коли він знаходився перед Святим-святих, оскільки явився тільки йому, коли він звершував кадіння, а первосвященик ніколи не входив сам, а тільки в цей час.

Однак, ніщо не заважає вислухати і слова (Писання). “У дні Ірода, царя Юдейського, був священик на ім’я Захарія..., і жінка його з дочок Ааронових, а ім’я їй - Єлисавета... Одного разу, коли він за чином своєї черги служив перед Богом, за звичаєм священства йому випало покадити, ввійшовши до храму Господнього, а вся безліч народу молилася зовні під час кадіння” (Лк. 1, 5, 8-10). Пригадай тут, улюблений, ті слова, якими сказано: “Жодна людина не повинна бути в скинії зібрання, коли входить він для очищення святилища, до самого виходу його” (Лев. 16, 17). “Тоді з’явився йому ангел Господній, стоячи праворуч жертовника кадильного” (Лк. 1, 11). Не сказав: жертовника всепалення, але “жертовника кадильного”, бо зовнішній жертовник був жертовником для жертв і всепалення, а жертовник внутрішній був жертовником кадильним. Отже, і з цього, і з того, що тільки йому було явлення, і зі слів, що назовні був народ, який очікував його, видно, що він увійшов у Святе-святих.

Яке ж, скажуть, це має відношення до цього дня? Почекайте трохи і не втрачайте терпіння. Ми розкриваємо джерело від самого початку і намагаємося дійти аж до вершини, щоб якнайкраще все висвітлити. Однак, щоб мої слова були не надто довго утаємниченими і, залишаючись незрозумілими, не втомили вас своєю тривалістю, тепер скажу вам причину, чому я розповів усе це. Яка ж причина?

Коли Єлисавета вже шостий місяць носила в утробі Іоана, тоді зачала Марія. Отже, якщо ми довідаємося, яким був цей шостий місяць, тоді довідаємося, коли зачала Марія. Далі, довідавшись, коли вона зачала, відрахувавши дев’ять місяців від зачаття, довідаємося, коли і породила.