10 червня, у неділю 1-шу після П'ятдесятниці, Всіх святих, Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій з архипастирським візитом відвідав парафію Всіх святих землі Української м. Львова. В рамках візиту Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив Божественну Літургії у храмі Всіх святих землі Української, а після її завершення - водосвятний молебень на церковному подвір'ї. Також Архипастир оглянув будівництво нового величного парафіяльного храму.

Ми сьогодні святкуємо пам’ять святого великомученика Юрія Переможця. Це був римський воїн, хоробрий, займав високе положення, але став християнином. І перед ним стало питання вибору, кого обирать: Христа і йти на муки і смерть, чи спокійне блаженне життя. Багато сучасних людей обирають друге - благополучне земне життя. Хоч і вірять у Бога, Христа, хрещенні, носять ім’я Христа, та обирають не Христа, а земне життя, бо воно ближче і до тіла, і до часу. Бо те колись буде, після смерті, а це тепер. І багато спокушуються цим, обирають те, що ближче до тіла, а не до душі. А Юрій Переможець думав не так. Він увірував у Христа і Його обрав, бо вірував щиро у те, що Він Бог і що є вічне життя. І чинив розумно. У чому розумність була?

В ім'я Отця і Сина, і Святого Духа.
Я хочу звернути вашу увагу на три риси сьогоднішнього євангельського читання. Перше: як страшно чути, що ця людина 38 років перебувала в крайній потребі, розбита тілесної хворобою, зламана, і що жодної людини не знайшлося, хто б йому допоміг... І те, що сталося з цією людиною, в даний час трапляється з мільйонами інших людей: бо ми холодні серцем, бо нам немає діла до того, що інші голодують, страждають хворобою, знаходяться в душевному розпачі, шукають і не можуть знайти свого шляху в житті, в кінцевому підсумку, знайти Живого Бога, - тому що ми холодні, мільйони людей залишаються у темряві і холоді, на самоті і в жаху.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
В Євангелії сказано, що “через вісім днів ученики Його знову були в домі, й Фома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам! Потім говорить Фомі: дай палець твій сюди і подивися на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним” (Ін.20, 26-27).Коли ж Марія Магдалина хотіла доторкнутися до Христа, Господь сказав їй: “Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого” (Ін. 20, 17).
Фомі дозволяється сприймати на дотик ребра і рани від цвяхів, а Марії – ні. Чому так?

"Не можна бути трішки віруючим. Якщо ти по-справжньому слідуєш за Христом, то тобі доведеться слідувати за Ним до Голгофи. На цьому все грунтується. Це і є вузька дорога. Насіння має померти, щоб дати плід.
Зло заманливе, привабливе, диявол виглядає добрим, майже нормальним, але не зовсім. Саме в цьому суть зла: взяти щось добре і перекрутити. І коли ти розумієш це, коли ти бачиш яка між добром і злом йде кровопролитна війна, ти більше не можеш залишатися осторонь і умивати руки. Тоді ти починаєш ближче дізнаватися свого Бога і тобі відкривається справжня радість життя. "

ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Найбільшим злом, яке існує у світі, є смерть. Люди помирають не тому, що життя для них стає тяжким, а тому, що через гріх першої людини, Адама, смерть увійшла в їхню природу. Людина не хоче помирати навіть тоді, коли тяжко хворіє і через старість стає непрацездатною. Чому вона не хоче помирати? Тому що її природа створена Богом для життя вічного. Будучи свобідною, людина обрала не життя, а смерть: через гріх Адама смерть пошкодила людську природу, яку оновити людина не могла. Не могли цього зробити й ангели, оскільки людську природу створили не вони. Людину створив Бог! Тому оновити, а це значить подолати в людській природі смерть, міг тільки її Творець, тобто Бог.

ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Цими священними словами, брати й сестри, Церква урочисто свідчить сьогодні про велику подію Воскресіння Христового!
Першим словом Воскреслого із гробу Христа було: «Радуйтесь». Ця пасхальна радість торкається сьогодні наших сердець, вона проникає в глибини нашої душі, і вже не можна знайти такої людини, яка дійсно не раділа б цьому Великому Святу.
Воскресіння Христове не можна уявити собі окремо від хресних страждань Христа Спасителя. Тому ми так радісно і проникливо зустрічаємо кожного року це Величне і Життєдайне Свято.

Ми вiдвiдуємо церковнi богослужiння, постимося i молимося у вiдповiдний час, але всiм цим не вичерпуємо подвигу посту. Для того, щоб усе це було дiючим i принесло добрi наслiдки, потрiбна ще пiдтримка - всiм нашим життям. Iншими словами - потрiбен вiдповiдний спосiб життя, який не був би протилежнiстю посту i не роздвоював би нашу душу.
У давнi часи у православних країнах саме суспiльство створювало великопiсну атмосферу життя через вiдповiднi звичаї i навички, як особистi, так i суспiльнi. Так, упродовж Великого посту усi люди пiдпорядковувалися звичаям, якi не давали забувати окремим членам суспiльства про Великий пiст. Наприклад, про пiст постiйно нагадував великопостовий дзвiн, театри були закритi, припинялися великосвiтськi прийоми. Самi собою цi зовнiшнi прояви посту не могли розбудити в людинi почуття покаяння, але складалася вiдповiдна атмосфера, яка допомагала обдумати власний духовний стан. Ми, люди, слабкi, i нам потрiбне постiйне нагадування про нашi обов'язки. Хоча, звичайно, зовнiшнi правила не можуть замiнити внутрiшнього подвигу вiруючої людини.

В ім'я Отця і Сина, і Святого Духа.
Сьогодні ми згадуємо святу Марію Єгипетську, від якої можемо багато навчитися тому, що нам потрібно. Вона була всім відомою грішницею, предметом спокуси і зваблення. Як вона стала грішницею - ми не знаємо: чи переважало в ній самій зло? чи була вона спокушена, чи піддалася насильству? Як вона стала блудницею ми ніколи не дізнаємося. Але ми знаємо достовірно це: якось вона прийшла в храм Божої Матері, Яка є образом досконалої цілісності та цнотливості, і раптом відчула, що не може увійти в нього. Не варто уявляти, ніби чудесна сила не давала їй переступити поріг; сила ця була, ймовірно, - напевно! - В ній самій. Вона відчула, що ця область дуже свята, щоб вона посміла ввійти в Її присутність, стояти всередині храму.

Одного разу до Iсуса Христа, Якого оточував народ, пiдiйшов чоловiк i привiв з собою сина свого, якого мучив злий дух нiмоти i глухоти. Батько прийшов з намiром отримати допомогу страднику-сину. Але в його серцi було якесь невiр'я. Вiн жалiвся Iсусу Христу на Його ученикiв, що вони не могли вигнати бiса з його сина. "Учителю, - говорив батько, - я привiв до Тебе сина мого, що має духа нiмого. Де тiльки нападе на нього, кидає його на землю, i вiн пускає пiну, i скрегоче зубами своїми, i цiпенiє. Я казав ученикам Твоїм, щоб вигнали його, та вони не змогли" (Мк. 9, 17-18).
Христос Спаситель при всiй Своїй лагiдностi прогнiвався на таке невiр'я i сказав: "О роде невiрний, доки буду з вами? Доки буду терпiти вас?" (Мк. 9, 19). Але тут же пожалiв i страдника-сина, i нещасного батька i сказав: "Приведiть його до Мене". I привели його до Нього. Як тiльки бiснуватий побачив Його, дух стряснув його; вiн упав на землю i валявся, пускаючи пiну (Мк. 9, 19-20). Наблизившись до Сина Божого, злий дух своїм падiнням на землю невiльно виявив Йому свою покору.