З великим занепокоєнням спостерігає Вселенський патріархат, захисник і проповідник прадавньої святотцівської традиції та вірний інтерпретатор євхаристійного і літургійного досвіду Православної Церкви, немилосердне поневолення і руйнування природного довкілля сьогоднішнім людством, що несе в собі великі загрози для майбутнього всього створеного Богом світу природи.Зловикористовуючи своє особливе положення в створінні і Боже уповноваження “панувати над землею” (Бут 1, 28) людина привела світ до межі апокаліптичного саморуйнування – через забруднення природи, яке загрожує всім живим істотам; через винищення різноманітних видів тварин та рослин; на будь який інший спосіб. Науковці та різні експерти застерігають про небезпеки і вказують на явища, що загрожують життю, як наприклад, так званий парниковий ефект, перші симтоми якого вже є очевидними.
З огляду на дану ситуацію Христова Церква не може мовчати. Те, що світ був створений Богом Отцем належить до основоположних переконань Церкви. В “Символі віри” ми визнаємо Його як “Створителя неба і землі, всього видимого і невидимого”. Згідно з вченням великих отців Церкви людина є вершиною створіння; їй є дарована привілегія свободи. Вона належить одночасно як до матеріального, так і до духовного світу і була створена, щоб возносити створіння Богу і оберігати його від знищення та смерті.
Після падіння “першого Адама” це велике призначення було реалізоване “останнім Адамом”, Сином і Словом Божим, нашим господом Ісусом Христом. Він об’єднав в своїй особі створений світ з нествореним Богом і приносить його у все більшій мірі Отцеві як євхаристійний дар і жертву.
В Божественній літургії Церква продовжує це діло і це возношення, беручи для цього хліб та вино - дари взяті з матеріального світу. Таким чином Церква пригадує, що людина є призначена здійснювати над створінням панування та владу, так ніби була б його власником, але як домоуправитель, в любові його доглядати і з вдячністю та благоговінням приносити його Творцеві.
Екстремальний раціоналізм і егоцентричність привели сьогодні до того, що люди втратили відчуття святості створіння і поводяться як свавільні господарі та безоглядні експлуататори. Місце євхаристійного та аскетичного духа, до якого Церква провадила своїх дітей на протязі століть, зайняв інший дух – насильства над природою для задоволення далеко не основоположних людських потреб, але безкінечних та все більших та більших домагань, процес, який інспірується та знаходить плідне тло завдяки пануючій сьогодні філософії споживацького суспільства.
Але створіння “стогне і разом страждає” (Рим 8, 22) і починає повставати проти ставлення людей. Людина не може довгостороково свавільно використовувати природні ресурси. Якщо сучасну ситуацію не зупинити, то ціною зухвалості людини буде її самознищення.
Беручи до уваги вищевказане, а зокрема побоювання модерної людини, з повною свідомістю нашого обов’язку і батьківської духовної відповідальності, ми, разом із Святим Синодом, проголошуємо 14 вересня (за новим стилем) кожного року, коли святкується індикт, тобто початок церковного року – Днем захисту природного довкілля, днем, в який святий центр православ’я буде благати і молитись Богу за все створіння.
Цим патріаршим посланням ми закликаємо весь християнський світ кожного року в цей день звернутись спільно з Вселенським патріархатом із молитвою до Бога Творця всіх речей, висловити Йому вдячність за великий дар створіння і просити про його захист та спасіння. Рівночасно з батьківською турботою ми просимо віруючих людей цілого світу, щоб вони разом із своїми дітьми шанували та оберігали природне довкілля, а також закликаємо всіх тих, кому довірена політична відповідальність за їх країни, без зволікання зробити заходи, необхідні для охорони та збереження створіння природи.
І на завершення, ми просимо Бога його добрих дарів для світу і від всього серця посилаємо всім, що близько та далеко, своє патріарше та батьківське благословення.
Фанар, 1 вересня 1989 року Божого
+ патріарх Димитрій
