Сьогодні ми з благоговінням вдячністю звершуємо пам’ять Отців Першого Вселенського Собору, які перед лицем неправди, що повстала проти Христа, проголосили церковну віру про те, що Він - воістину Син Божий і Бог, рівний Отцеві й Духові. Ми живемо в часи, коли віра здається такою простою й очевидною; але вона не завжди була такою, і вона не була такою для багатьох. У цей ранній час, коли людський розум в жаху стояв перед незбагненністю Божественного Одкровення, людям, спокушеним земною мудрістю, особливо важко було прийняти Христа як Живого Бога, незбагненного, не обмеженого ні часом, ні простором, але, який все ж пришов тілом жити поміж нас, і що став людиною, у всім подібний нам, крім гріха.
Така ж спокуса, із сторіччя в сторіччя, існує перед всіма тими, хто занурений думкою в земне й не готовий стати перед таїною Божою і прийняти у вірі слово істини, сказане Самим Богом.
Зі ще більшим благоговінням повинні ми ставитися до тих, хто в ті далекі для нас часи, але часи близькі до днів земного життя Спасителя зберіг для нас і проголосив у всій славі цю віру. Завдяки їм ми поклоняємося в Христі Живому Богові; завдяки їм ми знаємо, що Бог незбагненний був Людиною й вес людське прийняв на Себе, все освятив, все очистив, все зріднив з Богом таємничим і незбагненним.
З яким же благоговінням повинні ми ставитися до людини й до того світу, в якому це відбулося! Втілення Христове, втілення Слова Божого каже нам про те, що людина є настільки великою, що вона не лише може бути храмом Божим, місцем Його оселення, перебування, але може зріднитися з Ним так, як нам явлено в чуді Втілення.
І ще ця таємниця відкриває перед нами велич усього створеного світу, тому що Син Божий не лишень став Сином Людським, але Слово стало тілом; Бог не лишень став Людиною, але й поєднався зі створеною речовиною нашого світу. І ми бачимо, що все творіння створене Богом так, що воно може, знову ж, бути не лише храмом і місцем Його перебування, але поєднатися із Самим Божеством.
Якби лиш ми могли це пам’ятати, якби ми могли дивитися один на одного й осягати ці чудові людські глибини, озиратися навколо й бачити, що творіння покликане до слави Божої, тоді ми будували б інший світ, інші людські стосунки, інакше поводилися б з речовиною цього світу; життя стало б тоді благочестям і благоговінням!
Вдумайтеся в це. Апостол нам каже, що ми повинні не тільки в душах, але й у наших тілах прославити Бога; він проголошує, що прийде час, коли Син все підкорить, і тоді, скорившись Отцеві, Йому все віддасть, і буде Бог “всім у всьому”. Чи працюємо ми над тим, щоб ця слава осінила, охопила, пронизала нас, кожну людину навколо, все творіння?.. Станьмо ж на цей шлях побожного і трепетного творення, і такого, що радіє славі Божій та славі творіння, і станьмо разом з Богом будівничими вічності. Амінь.
Митрополит Антоній (Сурожський)
Неділя після Вознесіння. 7 червня 1970 р.
Така ж спокуса, із сторіччя в сторіччя, існує перед всіма тими, хто занурений думкою в земне й не готовий стати перед таїною Божою і прийняти у вірі слово істини, сказане Самим Богом.
Зі ще більшим благоговінням повинні ми ставитися до тих, хто в ті далекі для нас часи, але часи близькі до днів земного життя Спасителя зберіг для нас і проголосив у всій славі цю віру. Завдяки їм ми поклоняємося в Христі Живому Богові; завдяки їм ми знаємо, що Бог незбагненний був Людиною й вес людське прийняв на Себе, все освятив, все очистив, все зріднив з Богом таємничим і незбагненним.
З яким же благоговінням повинні ми ставитися до людини й до того світу, в якому це відбулося! Втілення Христове, втілення Слова Божого каже нам про те, що людина є настільки великою, що вона не лише може бути храмом Божим, місцем Його оселення, перебування, але може зріднитися з Ним так, як нам явлено в чуді Втілення.
І ще ця таємниця відкриває перед нами велич усього створеного світу, тому що Син Божий не лишень став Сином Людським, але Слово стало тілом; Бог не лишень став Людиною, але й поєднався зі створеною речовиною нашого світу. І ми бачимо, що все творіння створене Богом так, що воно може, знову ж, бути не лише храмом і місцем Його перебування, але поєднатися із Самим Божеством.
Якби лиш ми могли це пам’ятати, якби ми могли дивитися один на одного й осягати ці чудові людські глибини, озиратися навколо й бачити, що творіння покликане до слави Божої, тоді ми будували б інший світ, інші людські стосунки, інакше поводилися б з речовиною цього світу; життя стало б тоді благочестям і благоговінням!
Вдумайтеся в це. Апостол нам каже, що ми повинні не тільки в душах, але й у наших тілах прославити Бога; він проголошує, що прийде час, коли Син все підкорить, і тоді, скорившись Отцеві, Йому все віддасть, і буде Бог “всім у всьому”. Чи працюємо ми над тим, щоб ця слава осінила, охопила, пронизала нас, кожну людину навколо, все творіння?.. Станьмо ж на цей шлях побожного і трепетного творення, і такого, що радіє славі Божій та славі творіння, і станьмо разом з Богом будівничими вічності. Амінь.
Митрополит Антоній (Сурожський)
Неділя після Вознесіння. 7 червня 1970 р.