Неділя 20-а після П’ятидесятниці. Воскрешення сина наїнської вдови
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
В чудесах Христових відкривається багате і вражаюче нас відношення Бога до нашої землі і до нас, людей. З однієї сторони, Його співстраждання- не тільки здатність любити і бажати ніби зовні, але співстраждати разом з нами, глибше нас ( тому що Він бездонно глибокий) пережити страждання, скорботи і, часом, жах нашого земного буття.
В сьогоднішній розповіді ми чуємо , що шкода стало Христу цієї матері, вдови, яка втратила єдиного сина, шкода, боляче, тому що не для того створив Він світ, не для того народжувався чоловік, не для того мати привела його в світ, щоб передчасно він помер. І в цій милості Христовій, в цьому співстражданні Христа, здатності разом з нами страждати нашими стражданнями, відкривається одна з сторін Божого ставлення до нас і до світу.
Але з іншої сторони, всі ці чудеса, все це піклування, турбота про світ чи не говорить про те, що для Бога також дорогою є земля, так само, як для Нього дорогим є небо? Ми завжди думаємо, що Бог ніби відірваний від землі, про Бога небесного. Але це є не правдою: земля для Нього є безкінечно дорогою. Один з отців Церкви казав, що ім’я « Отець» має більше значення, і більш правдиво говорить про Бога, ніж слово «Бог», тому що слово « Бог» вказує на відмінність, на відстань, на те, що ми і Він розділені- природою, святістю; в слові ж « Отець» вказується близкість, спорідненість.
І ось у Христі, Христом Бог нам відкривається як Отець. Ніщо земне для Нього не є байдужим, не є чужим. Він сотворив небо і землю так само, Він так само живе земним і небесним життям. Спочатку творчою любов’ю і керівництвом, а потім самим воплоченням Слова Божого земля і небо з’єднались, Бог і творіння стали рідними один одному, ми стали для Бога своїми і Він став свій. Христос за людською природою рідний для нас, Він нам брат, і відношення Боже до землі повинно бути і нашим відношенням: пильною, зрячою любов’ю повинні приглядатися до долі землі. Діла Божі на землі перевершують все, що ми можемо звершити, все, що ми можемо надіятись сотворити, та однак, в нас і через нас Він творить діла поістині Божественні.
В сьогоднішній розповіді ми чуємо, як Спаситель воскресив, повернув до життя земного, долучив до земної трагедії і радість людини, котра пройшла через неї і тепер від неї спочила. Христос повернув людині життя- тимчасове, бурне, складне, щоб вона в цьому житті творила: не просто животіла, а творчо жила і діяла. Нам теж дано, якщо тільки ми цього забажаємо щирим серцем, якщо тільки ми докладемо до того творче і, деколи, хресне зусилля, повертати до життя людей, які для цього життя померли, людей, котрі втратили надію і продовжують існувати, але більше не живуть, людей котрі втратили віру в Бога в інших людей, віру в себе, і котрі живуть у мороці і відчаї. Нам потрібно повертати до життя тих, котрі життя втратили, для котрих залишилось одне мертве, сіре, тьмяне існування. Цим ми діємо разом з Богом: і повернути людині віру в себе, віру в людину, віру в Бога, віру в життя так само важливо, як повернути її до життя, подібно до того, як звершив чудо Христос.
Амінь.
Митрополит Антоній (Блум)
