В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Прочитана сьогодні притча про таланти - одне з цілої низки пророчих попереджень-сказань Христа про прийдешній Суд. Якщо прочитати 24-ту і 25-ту глави Євангелія від Матфея, звідки і взята сьогоднішня притча, то бачимо, що Спаситель попереджає нас про три основні небезпеки, які можуть привести нас до суду неготовими. Перша небезпека - це безтурботність, друга - малодушність, а третя - життя, яке негідне людини по нечуйності і нелюдяності.
Безтурботність описана Христом в трьох притчах: перша - це безтурботність благодушна, весела; безтурботність, яку ми вважаємо природною. Христос каже: "Пильнуйте, бо суд, день Господній, прийде раптово, як він прийшов у дні Ноєві. Тоді люди і пили, і їли, і заміж виходили, і ні про що не думали більше ніж про землю, щоденну радість життя, а суд Господній наростав і в якийсь день вибухнув гнівом і потопом. Буде і пізніше так: дві, що мелють на жор­нах: одну буде забрано, а другу залишено, з двох, що будуть у полі, одного буде забрано, а іншого за­лишено... Ця безтурботність для нас буденна, звична, рідна, благодушна, весела, радісна у житті і ми забуваємо, що життя не така плоске, але глибоке, бездонне, що вона йде у вічність.

Тропар, глас 1
Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, перемогу побожному народові нашому на супротивників подалі Хрестом Твоїм охороняй нас — оселю Твою.

Величання
Величаємо Тебе, Життєдавче Христе, і шануємо Хрест Твій Святий, ним же нас спас від неволі ворожої.

Кондак, глас 4
Вознісся на Хрест волею, Христе Боже, даруй щедроти Твої новому людові Твоєму, що носить ім’я Твоє. Звесели силою Твоєю благовірних людей, подаючи їм перемогу над супротивниками зброєю миру — Хрестом Твоїм — непоборним знаменом перемоги.

Тропар, глас 4
Різдво Твоє, Богородице Діво, радість звістило всій вселенній: з Тебе бо засяяло Сонце правди — Христос Бог наш, і, зруйнувавши клятву, Він дав благословення і, перемігши смерть, дарував нам життя вічне.

В глибоку християнську давнину, коли в Єгипті було багато величних монастирів, один монах товаришував з невченим наївним селянином-фелахом. Одного разу селянин сказав монаху:
- Я теж шаную Бога, Який створив цей світ! Щовечора я наливаю в миску козяче молоко і ставлю його під пальмою. Вночі Бог приходить і випиває молочко. Воно Йому дуже подобається! Не було жодного разу, щоб у мисочці щось лишилося.
Почувши ці слова, монах не міг не розсміятися. Він по-доброму і дохідливо спробував пояснити своєму приятелю, що Бог не має потреби в козячому молоці. Проте селянин вперто стояв на своєму. І тоді монах запропонував наступної ночі таємно простежити, що відбувається після того, як миска з молоком лишається під пальмою.

А насправді:
Насправді, латинське слово meditatio означає роздуми. Молитва – це звернення до Господа або його святих. Таким чином, медитація у будь-якому випадку є внутрішнім монологом людини. У той час як молитва завжди діалогічна, спрямована до іншої Особистості. Якщо ж говорити конкретно про практику так званої «трансцендентальної медитації», то тут різниця ще разючіша: в такій медитації слова багаторазово повторюються для того, щоб з них повністю зник зміст і свідомість стала чистою від будь-яких сенсів взагалі. Молитва ж, навпаки, передбачає максимальне зосередження розуму на сенсі вимовлених слів. Якщо ж людина вимовляє слова молитви бездумно, механічно, тоді вона дійсно перетворюється в медитацію. Але така молитва може спричинити порушення психіки, тому святі отці попереджали про небезпеку подібної «медитаційної молитви».

Господь для нас, віруючих, - все. Він - хліб життя, Він - вода жива, Він - світло, Він - пастир добрий. Так що Він - все для нашого життя. Віруючи в Нього, ми живемо Ним і цим здійснюємо сенс і мету нашого життя та робимося здатними ввійти в неминуще блаженство Царства Небесного. Ось тому завжди і потрібно пам'ятати, що живемо ми - Христом. Каже святий апостол Павло: «вже не я живу, а живе в мені Христос» (Гал. 2:20).

Ми знаємо, що ніхто нас не питав, чи хочемо ми народитися чи ні, чи хочемо від цих або інших батьків, в цьому чи іншому народі, в тій чи іншій духовній обстановці. У цьому нема ні нашої провини, ні нашої заслуги, але чи ми будемо жити і чинити по-людськи це, повірте, залежить тільки від нас.

Не слід забороняти жінці під час місячних заходити у храм, бо не можна звинувачувати її за те, що дане від природи, і від чого жінка страждає проти своєї волі. Адже ми знаємо, що жінка, яка страждала кровотечею, підійшла ззаду до Господа і доторкнулася до краю одягу Його, і негайно недуга її залишила (від Луки 8:47). Чому ж, якщо вона з кровотечею могла торкнутися одягу Господа і отримати зцілення, а жінка під час місячних не може увійти до церкви Господньої? Не можна в такий час і забороняти жінці приймати Таїнство Святого Причастя. Якщо вона не наважиться прийняти його з великого пошанування – це похвально, але, прийнявши його, вона не вчинить гріха. І місячні у жінок не грішні, бо походять від їхньої природи. Залишіть жінок власному розумінню, і якщо вони під час місячних не зважаться підходити до Таїнства Тіла і Крові Господніх, варто їх похвалити за благочестя. Якщо ж вони захочуть прийняти це Таїнство – не слід, як ми сказали, їм у цьому перешкоджати.

Жіночна жінка не воює з чоловіком, не шантажує, не маніпулює ним. Вона приваблює його тільки своєю красою, своєю увагою, розумінням, турботою. Жіночна жінка не осуджує свого коханого, не оцінює його, вона виконує у відносинах абсолютно інші важливі функції. Саме така жінка, без купи проблем, правил і критики, яка цінує чоловіка таким, який він є, потрібна чоловікові, таку жінку він готовий любити і здійснювати заради неї подвиги.