Неділя 16-та після П’ятидесятниці. Притча про таланти
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Прочитана сьогодні притча про таланти - одне з цілої низки пророчих попереджень-сказань Христа про прийдешній Суд. Якщо прочитати 24-ту і 25-ту глави Євангелія від Матфея, звідки і взята сьогоднішня притча, то бачимо, що Спаситель попереджає нас про три основні небезпеки, які можуть привести нас до суду неготовими. Перша небезпека - це безтурботність, друга - малодушність, а третя - життя, яке негідне людини по нечуйності і нелюдяності.
Безтурботність описана Христом в трьох притчах: перша - це безтурботність благодушна, весела; безтурботність, яку ми вважаємо природною. Христос каже: "Пильнуйте, бо суд, день Господній, прийде раптово, як він прийшов у дні Ноєві. Тоді люди і пили, і їли, і заміж виходили, і ні про що не думали більше ніж про землю, щоденну радість життя, а суд Господній наростав і в якийсь день вибухнув гнівом і потопом. Буде і пізніше так: дві, що мелють на жорнах: одну буде забрано, а другу залишено, з двох, що будуть у полі, одного буде забрано, а іншого залишено... Ця безтурботність для нас буденна, звична, рідна, благодушна, весела, радісна у житті і ми забуваємо, що життя не така плоске, але глибоке, бездонне, що вона йде у вічність.
Інша безтурботність - зла безтурботність, яка користується тим, що Бог, наче, не поспішає прийти на розправу; але апостол Петро каже, що Бог зволікає, бо довготерпить щодо нас... У Господній притчі, в цій 24 главі говориться про слугу, який був направлений наглядачем над іншими. Йому було доручено стежити, щоб їм було добре жити в будинку їхнього пана, навіть коли його немає, коли він сам не може їх бачити і подбати про їхні потреби. А раб цей подумав: "Не скоро ще прийде пан; я буду пити, їсти, веселитися, а рабів буду гнати і бити, я - пан". Раб уявляв ніби вони в його владі, наче у час відсутності господаря його гідність - панська. А пан повернувся коли його не чекали, і застав невірного раба в неправді, і вигнав його. Це - друга безтурботність, гріховна, зла, яка нам теж звична. Ми теж не поспішаємо змінюватися в кращу сторону, бо Господь за горами, суд далеко. Ми не поспішаємо творити добро, бо ще є час; коли-небудь, коли ми будемо втомлюватися від зла, то встигнемо ще до добра повернутися, - а День Господній йде і йде до нас, і в якийсь день, якусь годину встане суд перед нами і ми - перед судом.
Є й ще одна безтурботність, яку Господь описує у притчі про десять дів, з яких п'ять були мудрі, а п'ять - нерозумні. Це безтурботність сонлива. Безтурботність, яка сподівається, що все ще можна встигнути: жити, любити, виправитися. Не прийде ж Бог під час нічної варти, - можна ще подрімати, помріяти і коли-небудь схаменутися, коли прийдуть якісь передвісники суду... А суд приходить в ночі, бо сплячому кожна година як ніч, яка настає зненацька.
Ось безтурботність весела, добродушна, наче й не зла: безтурботність безвідповідальна, зловмисна, жадібна, зла: і безпечність знову-таки страшно нам буденна - завтра все встигну, а сьогодні помрію... Це перша група попереджень Господніх.
А далі - притча про таланти. Господь дає кожному таланти в міру сил і закликає принести плід такий же багатий, як багаті самі обдарування. І часто ми нічого з цими даруваннями не робимо - нам дається розум, але ми не розвиваємо цей розум, нам дається чуйне серце - але це серце залишається тільки як можливість чуйності, а на ділі дрімає в самолюбстві, твердіє; дається нам воля, часом сильна, яка залишається безплідно-безцільною. Багато нам дається... Тож чому ми зберігаємо в тому вигляді, якому Бог дав, а плоду - ніякого. Чому?..
Не завжди по безпечності, а інколи тому що нами опанували малодушність, боягузтво. Нам здається (і так воно і є), що щоб чогось досягти, треба всім ризикнути: спокоєм, забезпеченістю, відносинами, життям, - всім, або хоча б чим-небудь; і ми думаємо: ні, поверну я Господу те, що Він мені дав, але ризикнути втратити себе і відповісти перед Богом - ні... А коли суд приходить, виявляється, що те, що колись нам було дане насправді, нашим ніколи не було, а весь час залишалося Господнім. І часто Господь поверне це Собі і віддасть тому, хто був готовий ризикувати життям, спокоєм, забезпеченістю, всім тілом і душею, щоб принести плід, щоб не бути заживо мертвим, але бути живим і діяти.
І нарешті, притча, яку ми читаємо перед самим Великим постом, про овець і козлів, про останній суд. Про що цей суд? Не про те, що ми не мали якихось великих одкровень, а про те, що ми не були просто людьми, не могли живим людським серцем відгукнутися на потреби, на горе та біль іншої людини, на небезпеку, яка їй загрожує. Хто не може бути людиною на землі, той не може бути людиною і на небі; хто в малому не може бути людиною, той ніколи не виросте в міру Людини Ісуса Христа.
В цьому попередження Господнє про суд - суд не в тому, що Господь прийде і буде страшно, а в тому, що Він прийде, і нам буде шкода і боляче, через те, що ми прожили життя так і не ставши людиною через боягузтво, сонливість, самолюбство, злобу або забудькувату безпечність. Суд у тому, що ми колись проживемо все життя, не помітивши, що вона глибоке, просторе, що життя є ключем до Божих глибин.
Вдумаймося в ці різні образи, опам'ятаймося і почнемо жити не вузьким, бідним життям, яке полягає в нас самих, а просторим, глибоким, потужним життям, яке покоїться в Бозі, яке отримує з Нього джерело безмежної сили, і яке відносить нас у вічність, де все має своє місце, де все отримує велич, бо благодаттю Святого Духа, любов'ю Господньою людина може себе перерости і стати боголюдиною за подобою Ісуса Христа. Амінь.
