Коли тіло померлого обмиють, зодягнуть, то відразу ж читають канон, який називається "Чинопослідування по відході душі від тіла". Якщо людина померла і вдома її тіла немає, то в день її смерті теж читають чинопослідування. Канон починають читати з прохання: "Молитвами святих отців наших, Господи, Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас. Амінь". Далі читаються початкові молитви ("Трисвяте" по "Отче наш"), - і все решта по порядку. Канон розділений на вісім пісень. Перед тропарями пісні читається стих (приспів) "Упокой, Господи, душу спочилого раба Твого (раби Твоєї) ім'я померлого". Чинопослідування читають за одного померлого, тому не слід згадувати імена інших померлих.

Ми сказали, що світ нинішній, земний перебуває у союзі та спілкуванні зі світом загробним, духовним, і показали, у чому полягає союз і спілкування. Тепер укажемо на дійсні випадки, які були, а може і тепер трапляються, але через нашу неуважність, чи краще, через неуцтво, залишаються без уваги. Чи можливе явлення душ людей із загробного світу? Якою була душа на землі, такою ж самою залишається і в новому загробному світі. Все підкоряється всеблагій волі Того, в руках Котрого навіть ключі пекла (Апок. 1:18) і Котрий має силу виводити з пекла і вводити у нього (1 Цар. 2:6).

Читати частину 7-му

Про воскресіння мертвих у момент смерті Господа архімандрит Феодор (Бухарєв) пише: "Що привернуло цих воскреслих святих у святий град Єрусалим і примусило явитися багатьом живим? Чи не глибоке співчуття до бідного народу, який не пізнав свого Визволителя? Чи не прагнення отців, які увійшли в радість Христового Воскресіння, поділитися цією радістю, по можливості, і зі своїми дітьми?"

Якщо сумним для святих і добрих душ, що перебувають у загробному світі, є наше аморальне, неправильне життя на землі - життя не в дусі Христовому, то що ж казати про загробний стан тих душ, які чекають від живих собі допомоги?
Про марність молитви Господь вчить: "вустами шанують Мене, а серце їхнє далеко від Мене!" (Мт. 15:8; Мк. 7:6). Чи можуть померлі батьки, матері, подружжя, брати, сестри, друзі і знайомі, за яких ми молимося упокоїтися в Господі, коли ми, живі їхні діти, подружжя, брати, сестри, друзі живемо, тобто мислимо і діємо, не в дусі Христовому? Що може бути жахливішим від пекельного стану? Однак, за словами Господа, і при такому гіркому становищі нещасний багач уболівав душею за життя своїх братів на землі. Життя братів породжувало цей біль, отже, не було б такого болю, якщо б жили вони богоугодно. Отож ми можемо нашим життям дати померлим чи спокій, чи скорботу.