Дуже часто померлі приходять своїм рідним у сні в розпачі, сльозах і важкому горі. А плачуть тому, що близькі не моляться за них...
Треба знати, що коли людина помре на Пасху, або в який-небудь день Світлого Тижня (першу неділю після Пасхи), то мало що співається із звичайних молитов за спочилим, з огляду на величність і славу світлого свята Воскресіння. Бо це свято торжества і радості, а не смутку. І Церква великодніми співами над спочилими провіщає, що всі, хто в Бозі помирають у надії на воскресіння і життя вічне, через Воскресіння Христове, від смутку цього світу переходять до небесної радості.
Коли тіло померлого обмиють, зодягнуть, то відразу ж читають канон, який називається "Чинопослідування по відході душі від тіла". Якщо людина померла і вдома її тіла немає, то в день її смерті теж читають чинопослідування. Канон починають читати з прохання: "Молитвами святих отців наших, Господи, Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас. Амінь". Далі читаються початкові молитви ("Трисвяте" по "Отче наш"), - і все решта по порядку. Канон розділений на вісім пісень. Перед тропарями пісні читається стих (приспів) "Упокой, Господи, душу спочилого раба Твого (раби Твоєї) ім'я померлого". Чинопослідування читають за одного померлого, тому не слід згадувати імена інших померлих.
Сину мій! над померлим пролий сльози і, ніби ти зазнав жорстокого нещастя, почни плач; пристойно одягни тіло його і не зневаж поховання його; гіркий нехай буде плач і ридання тепле, і продовж сумування за ним, за достоїнством його, день або два, щоб запобігти осуду, і тоді втішся від суму; бо від суму буває смерть, і сум сердечний виснажить силу. З нещастям перебуває і сум, і життя убогого важке для серця. Не віддавай серця твого суму; віддаляй його від себе, згадуючи про кінець. Не забувай про це, бо немає повернення; і йому ти не принесеш користи, а собі зашкодиш. “Згадуй про вирок наді мною, тому що він також і над тобою: мені учора, а тобі сьогодні”. З упокоєнням померлого заспокой і пам’ять про нього, й утішся про нього після відходу душі його.
Один священнослужитель на 16-му році свого шлюбного життя втратив розумну, виховану та благочестиву дружину. Шлюб їхній був скріплений істинною, нелицемірною, взаємною любов'ю. Вони жили постійно в злагоді та однодумності, в незмінній вірності одне до одного та цнотливості, становлячи, за словами апостола, одне тіло (Еф. 5;31), одне моральне обличчя. Розлука з дружиною дуже вразила його. Глибока скорбота й невимовна туга оволоділа ним. Він впав у розпач і, похитнувшись, пішов було шляхом небезпечним, здружився з вином. "Не знаю, - говорить сам удівець-священик, - чи довго я йшов би цим згубним шляхом і куди б прийшов, якби мене не зупинила покійна моя дружина...
Про благотворні наслідки милостині померлим збереглася ще така оповідь.
Одного разу святий Макарій Єгипетський, проходячи пустелею, побачив людський череп і спитав його про загробний стан померлих. Преподобний звичайно часто молився про померлих і тому хотів знати дію молитов. "Невже ви ніколи не маєте розради?" - спитав преподобний. "Ні, - відповідав сухий череп, - коли ти молишся за мертвих, то ми відчуваємо деяку розраду". Це говорив святому язичеський жрець, як свідчив череп. Ця розмова переконує нас в істині й дійсності молитов заупокійних.
22-го жовтня (за старим стилем) наша свята Церква відзначає пам'ять семи отроків ефеських, які воскресли після трьохсотсімдесятидворічного смертного сну, на викриття невіруючих і тих, хто має сумнів у воскресінні мертвих для майбутнього вічного життя й відплати за земні діла. Ось як трапилася ця дивна, незбагненна подія. Сім отроків, які жили в Ефесі при царі Декії й були відомі йому, бажаючи зберегти правдиву віру в Господа Ісуса Христа, продали все своє майно, роздали гроші бідним і сховалися від царя за містом у потаємному місці, в печері; Декій примушував християн приносити жертви ідолам; ось причина видалення з міста семи отроків. Як відомі царю, і вони повинні були вклонитися ідолам і принести їм жертву; але відсутність їх спонукала царя розшукувати втікачів.
Перша частина
Ми сказали, що світ нинішній, земний перебуває у союзі та спілкуванні зі світом загробним, духовним, і показали, у чому полягає союз і спілкування. Тепер укажемо на дійсні випадки, які були, а може і тепер трапляються, але через нашу неуважність, чи краще, через неуцтво, залишаються без уваги. Чи можливе явлення душ людей із загробного світу? Якою була душа на землі, такою ж самою залишається і в новому загробному світі. Все підкоряється всеблагій волі Того, в руках Котрого навіть ключі пекла (Апок. 1:18) і Котрий має силу виводити з пекла і вводити у нього (1 Цар. 2:6).
Читати частину 7-му