виготовлення і встановлення пам'ятника на могилі широкий вибір
Перша частина
Друга частина
Третя частина
Четверта частина
Про благотворні наслідки милостині померлим збереглася ще така оповідь.Свята ігуменя Афанасія, перед відходом своїм від цього життя, заповідала сестрам свого монастиря поставляти в пам'ять їй трапезу убогим до сорока днів. Трапилося ж, що сестри тільки до 10 дня дотримувалися заповіді своєї начальниці. Таке недбальство викликало святу з іншого світу. Явившись у супроводі двох ангелів деяким сестрам обителі, вона говорила їм: "Для чого переступили ви заповідь мою? Нехай буде всім відомо, що милостиня й годування протягом сорока днів стражденних умилостивляють Бога. Якщо душі померлих грішні, то через це приймають вони від Господа відпущення гріхів, якщо праведні - благодійність за них служить до спасіння благодійників" (Четьї-Мінеї, 12 квітня).
У блаженного Луки був рідний брат, який і після вступу в чернечий чин мало турбувався про свою душу. У стані такої безтурботності спіткала його смерть. Блаженний Лука, сумуючи за тим, що його брат як слід не приготувався до смерті, молив Бога відкрити його подальшу долю. Одного разу бачить старець душу брата у владі злих духів, і відразу після видіння цього послав оглянути келію брата. Посланці знайшли там гроші й речі, з чого старець зрозумів, що душа-його брата страждає, між іншим, за порушення обітниці безкорисливості. Усе знайдене старець віддав убогим. Після цього, під час молитви, старцю відкрилося судилище, на якому ангели світла сперечаються з духами злоби про душу померлого брата. Старець чує волання злих духів: "Душа наша, вона творила діла наші!", але ангели говорять їм, що вона позбувається їхньої влади милостинею, розданою за неї. На це духи злоби заперечили: "хіба померлий роздав милостиню? Чи не цей старець?" - і вказували на Кир-Луку. Блаженний подвижник відповідав: "Так, я творив милостиню, але не за себе, а за цю душу". Засмучені духи, почувши відповідь старця, розсіялись, а старець, заспокоєний видінням, перестав сумніватися й тужити про долю брата (Пролог, 12 серпня).
Наступне явлення мертвого з пекла свідчить про силу й дієвість молитов віруючого і про загробний стан грішників у пеклі. Святогорець пише про дивну подію, що трапилася з двома друзями. Якось, будучи в храмі, випало їм слухати напучення. Слово Боже сильно подіяло на серце одного, і він зважився змінити хід життя, - зробився ченцем, тоді як другий продовжував безтурботне життя, яке вів раніше, і залишився в миру. Невдовзі спіткала смерть мирянина і, розчулений його кончиною, чернець, друг спочилого, приступив до Бога зі щирою молитвою відкрити йому загробну долю померлого. Бог почув молитву і послав з пекла його друга, щоб той сам свідчив про свій стан. У сні ченцеві являється померлий його друг. "Ну що, брате, як тобі, чи добре?" - спитав свого друга чернець, зраділий від видіння його. "Ти хочеш знати це? - зі стогоном відповідав померлий, - горе мені, бідному! Черв невсипущий точить мене і не дає мені спокою цілу вічність". - "Що ж це за муки?"- продовжував питати чернець. "Це муки нестерпні! - вигукнув померлий,- але робити нічого, немає можливості уникнути гніву Божого. Мені тепер дано свободу, заради твоїх молитов, і, якщо хочеш, я тобі покажу мої муки; ти хочеш бачити й відчувати їх повністю чи частково? Повністю всіх мук ти не можеш знести; отже, деяку частину пізнай і подивись..." - При цих словах мрець трохи підняв поділ свого одягу по коліна, і жах, і нестерпний сморід так вразили всі почуття сплячого ченця, що він тої ж миті прокинувся. Уся нога, яку відкрив йому друг його, була вкрита страшними червами, і від ран ішов такий страшний сморід, що немає можливості висловити того. Цей пекельний сморід так сповнив келію ченця, що він заледве міг вискочити з неї, не встигнувши навіть закрити за собою двері, від чого сморід розлився на весь монастир; усі келії переповнилися ним, і стривожені ченці не розуміли, що це означає. Протягом тривалого часу це пекельне повітря не зникало, і братія мимоволі мусила залишити монастир і в іншому місці шукати собі притулку; а друг покійника не міг ніяким чином позбутися від смороду, котрий він раз вдихнув, ні відмити рук від пекельного запаху, ні заглушити його ніякими пахощами (Листи Святогорця. Лист 6-й). Відвіданням своїм і показом ран геєнський страждалець немов ділив свою вічну неминучу скорботу. Передана скорбота трохи полегшується, якщо в ній візьмуть участь інші.
"У наш час, - так розказував один пустельник, - був собі брат на ймення Іоан. Він, як знавець книг, був поставлений у нас читцем. Брат цей помер і через деякий час явився не уві сні, а наяву своєму отцю духовному Саві. Він стояв біля дверей келії без одягу і обгорілий, як вугілля; з гірким зойком, випрошуючи собі милості й прощення, сповідував своєму духовному отцю гріх, за який несе такі страшні муки. "Я, - говорив він, - завжди опирався й насміхався над законом і Святим Письмом". Невдовзі це страшне видіння щезло з очей духовного отця; в страху він не розказував про це нікому, навіть і мені, хоч я завжди був при ньому, він боявся, чи не є це спокусою бісівською. Через тривалий час знову повторилося видіння. З болісним зойком нещасний страдник прохав отця духовного: "Розкажи, розкажи всім про мій гріх! Інакше ти сам будеш мучитися". Тільки тоді Савва розказав мені все. Довідавшись докладно про життя спочилого брата, ми переконалися, що він справді був таким, яким сповідував себе після смерті перед отцем духовним".
ПРОДОВЖЕННЯ
За матеріалами книги ієрея Василія Клим'юка «У Бога всі живі»
Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua
Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua
