Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • Проповідь у 23-ту неділю після П’ятидесятниці
    Неділя 23-тя після П’ятидесятниці. Зцілення гадаринського…
  • Про святкування Хелловіну
    Більшість бравих шанувальників цього «не святого свята» навіть не…
  • УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ
    Історія Успіння Божої Матері Тропар, величання, кондак свята Успіння…
  • Біблія українською для твого Android-смарфону
    Завантажуй додаток Біблія на Google Play :) Мова: українська …
  • АллатРа - обережно! секта!
    Протягом останніх років в Україні виникла і почала поширювати свою…
  • Популярне
  • Про святкування Хелловіну
    Більшість бравих шанувальників цього «не святого свята» навіть не…
  • Проповідь у 23-ту неділю після П’ятидесятниці
    Неділя 23-тя після П’ятидесятниці. Зцілення гадаринського…
  • Опитування
    Коли Ти святкуєш Жіночий день?
    у Неділю жінок-мироносиць
    8 березня
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Листопад 2018    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
     
    Листопад 2018 (1)
    Жовтень 2018 (1)
    Серпень 2018 (1)
    Липень 2018 (3)
    Червень 2018 (1)
    Травень 2018 (1)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Оптинський старець з України

    Старцями називають православних християн, частіше всього в чернечому або ієрейському сані, наділених від Бога талантом вести людей до спасіння. Зазвичай вони мають: дар молитви, дар розрізняти помисли (чи від Бога вони та його ангелів чи від духів зла), дар прозорливості чи пророцтва, дар учительства, дар зцілення духовних і тілесних хвороб. Всі ці якості були притаманні старцю Йосифу, ієромонаху Оптиної пустині — чоловічого монастиря поблизу м. Ковельська (тепер Калужська обл. в Росії).

    Свято-Введенська Оптинська пустинь була найбільшим центром старецтва на той час. В миру Іван Юхимович Литовки народився 2 листопада 1837 року в селі Городище Старобільського повіту Харківської губернії (тепер — Луганська область). Його батьки були добрі, розумні і благочестиві люди, мали трьох синів і трьох дочок, користувалися великою повагою у односельців. Батько Юхим Омелянович був сільських головою, мати Марія Василівна — із священицького роду. Вони постійно ходили в церкву, а вдома завжди читалися духовні книги, а особливо — житія святих. В своїй оселі батьки любили приймати ченців, що збирали подаяння на монастирі і обов’язково кожному подавали чималі кошти.

    Другого сина при хрещенні назвали Іваном на честь святого Іоана милостивого патріарха Олександрійського, про якого знали як про великого творця милосердя. Для своїх дітей батьки намагалися дати не стільки земного багатства, як скарбу Небесного, тому й виховували їх у страху Божому, покірними та благочестивими. З матір’ю діти ходили в церкву, молилися, а Ваня навіть співав на кліросі. Лише чотири роки виповнилося йому, як помер батько, а мати прожила ще сім років і померла під час епідемії холери. Найбільше любила Ваню старша сестра Олександра, майбутня черниця. Вона зберегла спогади про його дитинство: хлопчик був хворобливим, але лагідним і надто чуттєвим до чужого горя. У 8-річному віці йому було чудесне видіння Матері Божої “в короні і з хрестиком”.

    Воно залишило глибокий слід в душі хлопчика і з тих пір він дуже змінився. Став тихим і задумливим та полишив всякі дитячі забави. В його серці загорілась жива віра і любов до Цариці Небесної. Якось в селі сталася велика пожежа. Переляканий Ваня простягнув руки до церкви зі словами: “Цариця Небесна! Залиши нам наш будинок, він же зовсім новий!”. Дитяча молитва була почута: все кругом згоріло, а будинок Литовкіних залишився. За рік до своєї смерті мати відвезла сестру Олександру в Борисівську Тихвінську пустинь, яка була тоді під духовним управлінням Оптинських старців. Ставши круглим сиротою, Ваня поселився у старшого брата Семена, але той досить швидко розпустив батьківський дім і майно до нитки.

    Тяжкі часи наступили в житті юного Івана, прийшлося переносити і голод і холод, працювати у різних хазяїв. Єдиним спадком, що залишився від батьків, була молитва, єдиним місцем утіхи для молодої душі був храм Божий. Іван відправляється з прочанами до Києва, щоб вклонитися святиням древнього міста. Душа його тягнеться до монастирського життя. По путі він відвідує Святогорську обитель та свою сестру-черницю, яка вже звалася Леонідою в Борисівській пустині. В свій час вона ділилася із старцем Макарієм своїми турботами за меншого брата Івана, хотіла щоб він пішов у монастир і добре пам’ятала відповідь старця: “Не сумуй, буде він ченцем!”. Та вже й сам Іван був готовий до цього. Після щасливої зустрічі із сестрою він отримує пораду її наставниці — стариці Алітії йти в оптину пустинь. Не в Київ, куди тягнуло його серце, а туди куди показала йому рука послуху. Це був Божий Промисел для 24-річного Івана Литовніка: його життєва пристань — Оптина Святовведенська пустинь.

    Прийшов він туди 1 березня 1861 року. Трохи побув у послуху помічником кухаря. Його беззаперечна слухняність і мовчазність були помічені відразу. Невдовзі йому було запропоновано перейти в “хатинку” преподобного Амвросія. В цій “хатинці” він прожив рівно 50 років. Бути поряд зі старцем Амвросієм для Івана була і велика честь і велика втіха. В той же час постійна суєта і прийом численних відвідувачів надто засоромлювали і обтяжували його. Він знову почав мріяти про Київ, а ще й про Афон. Якось преподобний Амвросій застав його якраз за такими роздумами і, читаючи його думки, промовив: “Брате Іване! У нас краще, ніж на Афоні”. Вражений почуттям послушник зрозумів, що його помисли, то була лише спокуса. Він сильно повірив, що в словах старця Амвросія звучить для нього вказівка Господня. З того часу Іван стан самим відданим і любимим учнем преподобного Амвросія. Кожне слово старця і його воля стали для Івана законом. В 1864 році він отримав рясофор, а 16 червня 1872 року був пострижений в ченці з іменем Йосиф на честь преподобного Йосифа Піснеписця Солунського ченця і автора багатьох канонів. Через 5 років його було висвячено на ієродиякона. Та невдовзі отець Йосиф тяжко захворів і мало не помер, але на його молитви Госпо

    дь дарував зцілення. 1 жовтня 1884 року в 12 верстах від Оптиної була відкрита Шамардинська Казанська жіноча обитель. Тоді ж отець Йосиф був висвячений на ієромонаха і став старшим келійником преподобного Амвросія. Головним своїм обов’язком отець Йосиф вважав берегти старця і турбуватися про його спокій. Зі всіма він вів себе мирно, вмів всіх смиряти власним смиренням і поступливістю. Незважаючи на велику зайнятість, отець Йосиф знаходив час читати твори Святих Отців, а особливо “Добротолюбіє”. Старець Амвросій став поступово готувати його також до старецького служіння, вже тоді вбачаючи в ньому свого наступника.

    В лютому 1888 року отець Йосиф знову серйозно захворів, був переведений у монастирську лікарню і невдовзі був пострижений у велику схиму. Літом 1890 року розпочалися чергові збори на щорічний виїзд в Шамордіно, де отець Йосиф завжди був незмінним супутником старця Амвросія. Але зараз почув від нього такі слова: “Тепер тебе не візьму, тобі треба залишатися — ти тут потрібний”. Вперше за 30 років спільного життя преподобний Амвросій їхав туди без отця Йосифа. А ще ж наказав отцю Йосифу перейти в його келію, в головах поставити ікону, а перед нею — невгасиму лампаду. Лише пізніше стало зрозумілим, що так він доручав Цариці Небесній свого наступника і всю Оптину обитель. Настоятель обителі архімандрит Ісаакій обрав отця Йосифа своїм духівником. Старець Амвросій виїхав, щоб більше вже в обитель не повернутися. Осіню наступного року він захворів, а 10 жовтня наступила блаженна кончина.

    Тіло преподобного Амвросія було поховане на кладовищі його рідної Оптиної обителі. Мало-помалу вся братія і Оптиної, і Шамордіної насельниці зі всіма потребами почали звертатися до отця Йосифа. Всі духовні чада преподобного Амвросія побачили в ньому послідовника свого духівника. Тепер в отця Йосифа був заведений суворий розпорядок дня. Він ніколи не був надто ласкавим, а особливо з близькими людьми, та коли треба — був поблажливим і м’яким. На обитель поступами пожертви самі різні, але подяка в нього була всім однакова: “Спаси, Господи!”. На різні запитання прихожан відповіді у отця Йосифа були короткими, чіткими й зрозумілими. Докази самолюбства й самовиправдання руйнувалися відповіддю єдиною: “Ну що ж, треба потерпіти”.

    Отець Йосиф був наділений даром зцілення і від пристрастей, і від хвороб тілесних, а ще був істинним прозорливцем. Будучи самим непрестанним молитвеником, він всім своїм прихожанам радив займатися Ісусовою молитвою, наголошуючи на тому, що при цій молитві треба смиренно вести себе абсолютно у всьому. Молитви старця Йосифа мали велику силу і всі, хто довірявся його порадам, благополучно проходили свій земний шлях. В січні 1894 року помер ієромонах Анатолій, начальник скита і загальнобратський духівник. Братія була одностайною — його наступником став отець Йосиф і пробув на цьому посту 12 років. В 1896 році старець був нагороджений наперсним хрестом. В 1905 році, багатому на трагічні події, він багато хворів і змушений був відмовитися від всіх своїх посад. Залишився лише зі своїми подвигами старецтва. Весною 1911 року стан його здоров’я значно погіршився і земне життя підійшло до завершення. Сталося це 9 травня (22 травня за новим стилем). Преподобний Йосиф похоронений на монастирському цвинтарі в Оптиній пустині в ногах у преподобного Амвросія Оптинського. Серед святих Оптинських старців це був єдиний уроженець України. Їх загальна пам’ять святкується 24 жовтня.

    Автор: Борис Самбор
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com