Старець Порфирій Кавсокалівіт. Житіє

27 листопада 2013 року Божого Священний Синод Константинопольського Патріархату прийняв рішення про канонізацію старця Порфирія.

Старець Порфирій (Байрактаріс) – один з найбільш шанованих у світі подвижників благочестя ХХ століття. Вражає велика кількість духовних дарів, котрими обдарував його Бог: любов до Бога і людей, лагідність, довготерпіння, прозорливість, дар зцілення. Старець розумів мову птахів, бачив надра землі і морські безодні, бачив древні події так, наче був їх безпосереднім свідком, бачив янголів і нечистих духів, і саму душу людини. Від його доторку зцілялися люди, хоча сам він все життя хворів і не просив Господа про своє зцілення.

Старець Порфирій, в миру Євангелос Байрактаріс, народився 7 лютого 1906 року в Греції, в селі Святого Іоана Карустія, в провінції Евіа. Його батьки були бідними благочестивими селянами. Освіту Євангелос отримав у двох класах початкової сільської школи. З раннього дитинства він допомагав батькам займатися господарством: пасти вівці, працювати на городі. У 8 років хлопчик пішов працювати на вугільну шахту, а пізніше – за прилавок магазину. В ранній юності Євангелос прочитав житіє святого Іоана Кущника. Воно справило на нього таке сильне враження, що, потай від батьків, він пішов на Святу Гору Афон. Там Євангелос віддав себе у послух двом доброчесним і духовно досвідченим старцям, що жили в Свято-Георгіївській келії на Кавсокалівії.

Одного ранку старці відправили його нарубати дров для печі. Шукаючи дрова, юний послушник дістався яру, що знаходився досить далеко від скита Кавсокалівія. Коли хлопець рубав дрова, з ним сталося нещастя: від сокири відірвалося руків’я, і лезо вп’ялося йому в ногу, сильно її поранивши. З рани полилася кров. Поблизу нікого не було, і, поза всяким сумнівом, юнак мав померти від утрати крові. Відчуваючи смертельну небезпеку, він, з усіх сил, почав голосно кликати на поміч Божу Матір: «Пресвята Богородице, допоможи мені!». І кров негайно спинилася.

Незабаром Євангелос прийняв монашество з іменем Микита. Одного разу він, прийшовши рано до церкви, стояв в темному куті і молився. В цей момент до храму увійшов монах Димитрій, 90-річний старець. Озирнувшись навколо і не помітивши нікого, він став на молитву, роблячи земні поклони. Під час молитви старця осяяла така благодать, що він стояв посеред храму, не торкаючись підлоги. Божественна благодать, що лилася від святого старця, торкнулася і юного інока Микити. Дорогою назад до келії, після прийняття Святих Таїн, серце отця Микити переповнювала така радість і любов до Бога, що, звівши руки до неба, він головно вигукував: «Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже! Слава Тобі, Боже!»

Він хотів все життя подвизатись на Афоні, але Господь вирішив інакше. Дев’ятнадцятирічний Микита захворів на запалення легенів, котре переросло у плеврит. Старці наказали йому залишити Афон і поїхати на лікування. Пройшовши курс лікування і відчувши себе краще, він повернувся на місце постригу. Однак хвороба знову дала про себе знати, і старці, бачачи, що афонський клімат може вбити їх учня, відправили його назад, не давши благословення повертатись на Святу Гору.

Так, в 19-річному віці отець Микита залишив Афон і оселився в монастирі святого Харлампія в Левконі, неподалік рідного села. У 21-річному віці Микита був рукоположений в сан ієрея Синайським архієпископом Порфирієм ІІІ, котрий дав йому своє ім’я. Невдовзі, назважаючи на юний вік священика, митрополит Каристський Пантелеймон призначив отця Порфирія монастирським духівником. Цей послух отець Порфирій ніс у монастирі святого Харлампія до 1940 року. Багато околишніх жителів звертались до нього, шукаючи зцілення своїх душевних ран. Отець Порфирій невтомно служив Богові та людям. Багато людей чекали своєї черги, оскільки сповіді тривали годинами, без перерви. І так тривало день у день. За свою невтомну працю у 1938 році отець Порфирій отримав сан архімандрита.

У 1940 році отець Порфирій прибув в Афіни, де був призначений парафіяльним священиком в церкві святого Герасима при афінській лікарні. За тридцять три роки свого служіння на цьому місці отець Порфирій допоміг тисячам людей набути душевного спокою, багатьох із них по благодаті Божій він зцілив від різного роду хвороб.

Після виходу на пенсію отець Порфирій продовжував служити і проповідувати у древньому покинутому храмі святителя Миколая в районі Пенделі до 1978 року. Коли у нього стався інфаркт, він кілька місяців прожив у своїх друзів в Афінах, після чого в 1979 році поселився в районі Мілесі, де побудував невеличке обійстя з храмом на честь Преображення Господнього.

Отець Порфирій ніколи не полишав надії повернутись на Афон. Коли у 1984 році він дізнався, що останній насельник рідної для нього Свято-Георгіївської келії залишив її і перейшов жити до монастиря, він поспішив на Святу Гору. Господь виконав заповітне бажання Свого вірного слуги, і останні два роки свого життя старець провів на Афоні.

Протягом цього часу він часто говорив про те, як буде давати відповідь на Страшному суді. Згадував історію з патерика, в якій один старець, відчуваючи наближення смерті, приготував для себе могилу і сказав своєму учневі: «Сину мій, каміння слизьке і стежка крута, ти можеш покалічитись, якщо вирішиш нести моє тіло до могили. Давай підемо туди, поки я ще можу ходити». Учень, підтримуючи старця попід руку, довів його до могили. Старець ліг в приготовану могилу і віддав свою душу Богові.

На прохання старця, неподалік келії для нього була викопана могила. В останню ніч свого земного життя старець сповідався, після чого учні почали читати канон на відхід душі, а потім по чотках келійне правило великосхимника.

Останніми словами старця були євангельські рядки: «Щоб усі були єдине». Після цього ледь чутно він прошепотів: «Гряди». І віддав дух. Господь забрав його світлу душу о 4:31 ранку 2 грудня 1991 року.

Рішення про канонізацію старця Порфирія було прийняте Священним Синодом Константинопольського Патріархату 27 листопада 2013 року.

Пам'ять - 2 грудня.

Читати далі про чудеса преподобного Порфирія Кавсокалівіта