Преподобний Силуан Афонський

Преподобний Силуан Афонський, в миру Симеон Антонов, народився у 1866 році в селянській родині. Ще юнаком він бажав прийняти постриг у Печерській Лаврі, але заради послуху батькові вступив на військову службу. Благочестивий намір скоро полишив його, і незабаром він, молодий, вродливий, сильний, насолоджувався життям і в галасливій метушні світу почав був забувати перший поклик Божий до чернечого служіння.
Але Господь знову явно закликав Симеона від мирської суєти на шлях чернецтва. Восени 1892 року преподобний прибув на Святу Гору Афон, ставши послушником Пантелеймонового монастиря. Життя його в монастирі було простим і зовні нічим не примітним: важка робота у млині, клопітка праця економа, завідування майстернями, продовольчим складом, крамницею. Нарівні з братією він ніс подвиг пильнування, посту і молитви, але не припинялася в ньому й духовна боротьба. Диявольські напади все посилювались, привносячи відчуття богозалишеності, доводячи Симеона до відчаю. І коли він подумав, що «Бога умолити можливо», Господь незбагненно явився послушнику в храмі під час вечірні й духом увів його в Небесну обитель. У той момент, за свідченням старця, він усім своїм єством відчув, як благодать «мучеництва» наповнила його і він пізнав Господа Духом Святим. З тих пір старець Силуан глибоко й гостро переживає втрату благодаті, шукає Господа і кличе Його, як загублене дитя кличе матір.


Минуло 15 років із дня з’явлення преподобному Господа. Його розум знову затьмарюється диявольськими нападами. З часом ці страждання посилюються болісною боротьбою з бісами, що ночами відривали його від безперервної внутрішньої молитви. Про те, якого душевного болю довелося йому зазнати при цьому, подвижник згодом говорив так: «Якби Господь не дав мені спочатку пізнати, як сильно Він любить людину, то я й однієї такої ночі не витримав би, а їх у мене було безліч».

В одну з таких ночей, коли, незважаючи на всі намагання, молитва не приходила до преподобного, він із жалем у серці закликав: «Господи, Ти бачиш, що я хочу молитися Тобі чистим розумом, але біси не дають мені. Навчи мене, що я маю робити, щоб вони не заважали мені?» — «Горді завжди так страждають від бісів», — була йому відповідь. «Господи, навчи мене, що я маю робити, щоб змирилася моя душа?» І знову в серці пролунала відповідь Бога: «Тримай розум твій у пеклі і не впадай у відчай».

«Молитися за людей — це кров проливати», — говорив преподобний. І він жив стражданнями усього світу, забуваючи самого себе, і не було кінця його молитві, яка закликала всі народи Землі пізнати Господа Духом Святим. На глибоке переконання старця, якби це відбулося і люди, залишивши свої захоплення, всією душею кинулися б до Бога, то змінився б вигляд Землі, і долі всіх людей і весь світ перемінилися б «у той же час». Все життя його було сердечною молитвою «до великих сліз», виключно високим подвигом любові до Господа. «Світ тримається на молитві, — стверджував преподобний, — а коли ослабне молитва, тоді світ загине».

Пам'ять - 24 вересня (нов. стиль).


Сумую я, що живу недбайливо, але краще не можу. Знаю, що я нерозумний, малограмотний і грішний, але ось, Господь любить і таких, і тому всією силою прагне душа моя служити Йому.


Сумує душа моя за Господом, і слізно шукає Його. Як мені Тебе не шукати? Ти перший покликав мене, і дав мені насолодитися Духом Твоїм Святим, і душа моя полюбила Тебе.

Ти бачиш, Господи, печаль мою і сльози... Якби Ти не привабив мене Своєю любов’ю, то не шукав би я Тебе так, як шукаю, але Дух Твій дав мені пізнати Тебе, і радіє душа моя, що Ти мій Бог і Господь, і до сліз сумую я за Тобою.


Ось найкоротший і найлегший шлях до спасіння:

Будь слухняним, стриманим, не осуджуй і оберігай розум і серце своє від поганих помислів, а думай, що всі люди добрі, і їх любить Господь. За ці смиренні думки благодать Святого Духа буде жити в тобі, і ти скажеш: «Милостивий Господь».

Якщо ж ти осуджуєш, нарікаєш, любиш творити свою волю, то хоча б ти й багато молився, душа твоя збідніє, і ти скажеш: «Забув мене Господь». Але не Господь тебе забув, а ти забув, що тобі треба смиренним бути, і тому благодать Божа не живе в душі твоїй; у смиренну ж душу вона легко входить і дає їй мир і спокій у Бозі. Божа Матір була найсмиреннішою з усіх, і тому прославляється і небом і землею, і кожен, хто упокорюється, буде прославлений Богом, і буде бачити славу Господню.



Як дізнатися, чи живеш ти за волею Божою?

Ось ознака: якщо ти побиваєшся через яку-небудь річ, то значить не повністю віддався волі Божій, хоча тобі, можливо, і здається, що ти живеш за волею Божою.

Хто живе за волею Божою, той не дбає ні про що. І якщо йому потрібна якась річ, то він і себе і річ віддає Богові, і якщо не отримає потрібну річ, то все одно залишається спокійним так, ніби має її.

Душа, що віддалася на волю Божу, нічого не боїться: ні грози, ні розбійників, нічого. І що б не сталося, — вона каже: «так Богові вгодно». Якщо хворий, — думає: отже, мені потрібна хвороба, інакше Бог не дав би мені її.

І так зберігається мир у душі й тілі.



Кожну душу, яка віддалася на волю Божу, Господь напоумлює, бо Він сказав: І до мене поклич в день недолі, — Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене! (Пс. 49,15).

Нехай кожна душа, збентежена чим-небудь, звернеться до Господа і Господь напоумить. Але це в основному в час біди і збентеження, а так зазвичай треба запитувати духівника, бо це смиренніше.



Тому, хто віддався на волю Божу, жити набагато легше, тому що і в хворобі, і в бідності, і в гонінні — він думає: «Так Богові вгодно, і мені за гріхи мої треба терпіти».

Ось у мене багато років болить голова, і важко мені терпіти, але корисно, бо через хворобу смиряється душа. Душа моя полум’яно хоче молитися і здійснювати служіння, але хвороба мені заважає, тому що хворе тіло вимагає спокою й відпочинку, і я багато просив Господа зцілити мене, але Господь не послухав мене. Значить мені не на користь.

А ось інший випадок був зі мною, і Господь скоро почув мене і врятував. Одного разу в Свято на трапезі дали рибу, і коли я їв, кістка увійшла в горло, дуже глибоко, у грудях. Я закликав Святого Великомученика Пантелеймона, просячи зцілити мене, тому що лікар не зможе вийняти кістку з грудей. І коли я сказав: «зціли», отримую в душі відповідь: «Вийди з трапези, надуйся, і кістка вискочить разом із кров’ю». Я так і зробив: вийшов, надувся, кашлянув, і кістка велика з кров’ю вискочила. І зрозумів я, що якщо Господь не зцілює мені голову, значить для душі моєї корисно так хворіти.



Якщо ти хочеш пізнати Господа, то присмири себе до кінця, будь слухняним і стриманим у всьому, люби істину, і Господь неодмінно дасть тобі пізнати Себе Духом Святим, і тоді ти досвідом пізнаєш, ЩО є любов до Бога і ЩО є любов до людини. І чим досконаліша любов, тим досконаліше пізнання. Є любов мала, є — середня, є і велика.

Хто боїться гріха, той любить Бога, а хто має розчулення, той більше любить, а хто має в душі світло і радість, той ще більше любить, кому ж благодать і в душі і в тілі, той має досконалу любов. Таку благодать Дух Святий давав мученикам, і вона допомагала їм мужньо терпіти всі страждання.



Коли люди зберігають страх Божий, тоді тихо і солодко жити на землі. Але тепер народ став жити за своєю волею і розумом, і залишив заповіді святі, і без Господа думає знайти радість на землі, не відаючи, що єдиний Господь є радість наша, і тільки в Господі веселиться душа людини. Він зігріває душу, як сонце гріє польові квіти, і як вітер, хитаючи їх, надає їм життя. Все дав нам Господь, щоб ми славили Його. Але світ не розуміє цього. І як може хто розуміти те, чого не бачив і не куштував? Я теж, коли був у миру, то думав, що ось щастя на землі: я здоровий, красивий, багатий, і люди люблять мене. І я цим марнославився. Але коли я пізнав Господа Духом Святим, тоді на все щастя світу став дивитися, як на дим, що відноситься вітром. А благодать Святого Духа радує і веселить душу, і вона в світлі глибокому споглядає Господа, забуваючи землю.

Господи, зверни людей Твоїх до Тебе, нехай пізнають усі Твою любов, хай побачать у Дусі Святому Твоє лагідне обличчя; хай насолодяться всі Твоїм спогляданням ще тут на землі, і бачачи, який Ти є, стануть подібними Тобі.



Душа моя бачила і зазнала великих милостей наді мною і над тими, за кого вона молилась, і я зрозумів, що коли Господь дає скорботу за ким-небудь і бажання молитися за нього, то це означає, що Господь хоче помилувати цю людину. Тому якщо до когось прийде скорбота за ким-небудь, то треба молитися за нього, бо Господь, заради тебе, хоче помилувати його. І ти молись. Господь почує тебе, і ти прославиш Бога.



Знай, що коли трапиться біда народу, і душа заплаче перед Богом за цей народ, то він буде помилуваний. Для цього Дух святий торкнувся душі і дав їй молитву за людей, щоб вони були помилувані. Так Милостивий Господь любить творіння Своє.

Можливо, хтось подумає: як же я буду молитися за весь світ, коли сам за себе не можу молитися? Але так говорять ті, хто не пізнав, що Господь слухає наші молитви і приймає їх.

Молися просто, як дитина, і Господь почує твою молитву, бо Господь наш настільки Милостивий Отець, що ми ні зрозуміти, ні уявити цього не можемо, і тільки Дух Святий відкриває нам Його велику любов.



Раніше я думав, що Господь творив чудеса тільки за молитвами святих, але тепер дізнався, що і грішному сотворить Господь чудо, як тільки змириться душа його, бо коли людина навчиться смирення, тоді Господь слухає її молитви.

Багато хто через недосвідченість каже, що такий-то святий зробив чудо, але я дізнався, що це Дух Святий, Який живе в людині, творить чудеса. Господь хоче, щоб усі спаслися і вічно були з Ним, і тому слухає молитви грішної людини, заради користі інших, або самого того, хто молиться.



Людина іноді немічна настільки, що не має сил навіть мухи зігнати, і від душі не може вона відігнати погані думки, але і в цій немочі Боже милосердя зберігає людину, і немає поганих думок, але один Бог і в душі, і в думці, і скрізь.



Людина сама по собі немічна, як квітка польова: всі її люблять, і всі її топчуть ногами.

Так і людина: іноді вона у славі, а іноді в безчесті. Але хто любить Бога, той дякує Господу за всі скорботи і перебуває спокійно і в честі й у зневазі.