Преподобний Тит був священноіноком Київського Печерського монастиря, відомий своїм надзвичайно миролюбним до всіх ставлення. Особливо полюбив Тит миролюбність завдяки ось чому... У преп. Тита був друг чорноризець Євагрій, по сану диякон. Всі дивувалися щирій дружбі і любові, що існувала між ними. Але диявол, що ненавидить всяке добро, вирішив посіяти між ними сім'я ворожнечі. У своєму задумі він домігся, щоб Тит і Євагрій так зненавиділи один одного, що навіть не хотіли бачити один одного і всіляко прагнули уникати зустрічі між собою. Коли вони разом служили в церкві, то у них не було згоди навіть тут, при богослужінні: якщо один кадив перед іконою, то інший тікав від кадіння; якщо ж один не відходив від образу, то інший проходив мимо, не покадивши. Їх ненависть була такою сильною, що вони мали відвагу навіть причащатися Святих Таїн, не примирившись один з одним, не виклопотавши прощення один у одного. Братія обителі, бачивши таку їх люту ненависть і розуміючи, що ця ворожнеча згубна для їхнього спасіння, багаторазово вдавались до спроб їх примирити, але вони і чути про це не хотіли. І ось, згідно Божого задуму, пресвітер Тит серйозно захворів. Думаючи, що настав час відійти йому в інший світ, Тит почав гірко плакати над своїм гріхом і потім послав сказати дияконові Євагрію наступне: «Пробач мене, брате, заради Бога за те, що я образив тебе гнівом своїм». Євагрій, проте, не тільки не пробачив Тита, але і став жорстоко лаяти його. Братія, побачивши, що пресвітер Тит уже вмирає, вирішила насильно привести Євагрія до вмираючого, щоб примирити його з ним. Коли Євагрія привели до Тита, то останній впав до ніг свого колишнього ворога і сказав зі сльозами:
- Пробач мене, брате!
Але Євагрій відвернувся від нього і перед усіма вимовив такі слова:
- Не хочу примирятися з ним ні в цьому віці, ані в майбутньому.
Сказавши ці жахливі слова, Євагрій вирвався з рук братії і зразуж упав. Його хотіли підняти, але він був уже мертвий. Йому не могли ані скласти рук, ані стулити вуст, ані закрити очей: немов він помер уже давно. Водночас преп. Тит встав з ліжка абсолютно здоровим. Коли його запитали, що з ним було за час хвороби, він відповідав:
- Під час хвороби я, будучи опанований гнівом, бачив, як ангели відступили від мене. Вони гірко ридали спглядаючи загибель моєї душі, а біси раділи, що я маю гнів на свого брата. Тому я і почав просити вас, щоб ви пішли і виклопотали мені у диякона Євагрія прощення. Коли ви привели його до мене і я поклонився йому, а він відвернувся від мене, то я побачив, що якийсь немилостивий ангел полум'яним списом ударив Євагрія і той упав бездиханний. Той самий ангел потім подав мені руку, підняв мене, і я встав абсолютно здоровий.
Братія, почувши таку розповідь з вуст преп. Тита, в жасі повторювала слова: «Простіть і вам проститься, бо кожен, гніваючись на брата свого підлягає суду» (Мф. V. 22). Гірко оплакували також ченці над душею загиблого брата Євагрія. Після такого напоумлення Промислом Божим ченці Печерської обителі пильно стежили уникати гніву, прощаючи один одному всяке слово образливе, пам'ятаючи слова Єфрема Сиріна: «Якщо кому трапиться померти у ворожнечі, то такого чекає невблаганний суд».
Особливо вразливо подіяв цей сумний випадок на самого пресвітера Тита. Бачивши, як за примирення з братом своїм він отримав не тільки прощення гріха свого, але і тілесне здоров'я, він більш вже не думав гніватися на кого-небудь, але плекав у собі постійну любов до братії. Преп. Тит після цього завжди пам'ятав слова Писання: «Нехай сонце не зайде в гніві твоєму. Найперше майте щиру любов один до одного, бо любов покриє безліч гріхів» (1 Петро. IV. 7, 8). Він здобував собі таку миролюбність, що на ньому істинно виконувалися слова апостола: «Бо Царство Боже не пожива або пиття, але правда і мир» (Рим. ХIV. 17). Тому і на Небесах преп. Тит сподобився отримати заспокоєння, яке обіцяв Бог таким, що любить Його і що зберігає Його заповіді. Святі мощі його спочивають в одній з Київських печер. Помер преп. Тит близько 1190 року.
Пам'ять 12 березня (новий стиль).
cerkva.if.ua
