Про походження і виховання Преподобного Стефана передання не зберегло ніяких свідоцтв. Відомо, що з раннього дитинства набував подвижниц хору, уставщиком. Йому, за благословінням преподобного, нерідко приходилося говорити повчання братії.Коли преподобний Феодосій наближався до своєї блаженної кончини, тоді братія єдинодушно просила його, щоб той назначив замість себе ігуменом Стефана доместика. “Він виріс під твоєю рукою і послужив тобі, тепер передай його нам”,– говорили вони. Преподобний Феодосій з любов’ю прийняв бажання братії, покликавши блаженного Стефана, в очах всього лаврського собору передав йому монастир зі всім його майном. Помер 3 травня 1074року. Вмираючи, преп. Феодосій дав настанову Святому Стефану: “ се, чадо, вручаю тебе монастырь; блюди его с спасением и храни, что я устроил относительно службы, не изменяй преданий монастырских”. Та з особливою любов’ю вручав преп. Феодосій засновану ним новостворену велику соборну Печерську церкву і молив завершити її. Блаженний Стефан як послушний син взяв на себе виконання волі свого духовного отця і вчителя. І дійсно, його старанням через три роки величезний на той час храм в основному був добудований. Ігумен огородив монастир дерев’яною стіною, недалеко від храму були збудовані дерев’яні келії, в які поселилась братія із печерного монастиря, а там залишилося лише кілька монахів для погребіння померлих іноків і щоденного служіння божественних літургій за померлу братію і ктиторів обителі.
Але наступнику преп. Феодосія не судилося довести заповітне діло до кінця. У 1078 році невідомо з якої причини, братія, котра випросила у преп. Феодосія собі в ігумени Стефана, до того повстала проти нього, що той мусив не тільки відмовитися від ігуменства, але й залишити свій монастир, шукаючи даху над головою.
Як дійсний учень преп. Феодосія, він з твердістю переніс випавше на нього нещастя.
За це Господь дарував йому втіху в особливому співчутті, з яким віднеслися до нього київські великокняжі вельможі. Деякі з них були його духовними чадами і всіма силами намагалися допомогти преподобному від своїх маєтностей. Тоді згадав бувший ігумен, про славні чуда, які сподобився бачити при будівництві Печерної церкви, і на отримані кошти вирішив будувати нову обитель. Але він надто міцно був прив’язаний до Печерського монастиря і вирішив недалеко віддалятися від могили вчителя та інших преподобних. І почав будувати свою обитель на честь Положення Ризи Пресвятої Богородиці на другому боці Печерної гори, над урочищем, що називалося – Клов. Від цього і монастир почав називатися Кловсько-Влахернським.
Преп. Стефан нарік свій храм Влахернським тому, що грецькі майстри, котрі прийшли до преп. Антонія і Феодосія в Київ за настановою Пречистої Богородиці будувати Успенський храм, отримали це повеління у Константинопольському Влахернському храмі.
У Кловській обителі багато назбиралося братії. У ній закріпився уже відомий від преподобного Феодосія устав Печерського монастиря. І розцвіла обитель, і в далекі краї розлетілася його слава і мова про добродійства преподобного Стефана.
Але цей монастир простояв недовго, бо в 1096 році на Київ напали половці і розрушили обитель до фундаментів. І тільки через сімсот років на цьому місці буде збудований палац, а потім жіноче училище із церквою на честь Влахернської Божої Матері.
Незабаром помер єпископ на Володимир-Волинській кафедрі, то святого Стефана за єдинодушною волею митрополита і великого князя вибрали в єпископа і назначили на цю кафедру. Митрополит Київський Іоанн висвятив його у 1090 році. Блаженний на своє місце у монастир на Клові поставив свого учня Климента.
Цілий рік окормляв преп. Стефан ввірених йому волинських людей, за словами сучасника, “образом, любов’ю, словом, житієм, смиренням і чистотою”. В цей час у Києві ігумен Іоанн, порадившись із братією, вирішив перенести мощі преп. Феодосія із печер в нову соборну Успенську церкву.
Тоді преп. Стефан знаходився у своїй Кловській обителі, бо продовжувались роботи по добудові Влахернської церкви. Тому і преподобний Стефан, можливо, прибув подивитися, як виконується його задум. А, можливо, він прибув, щоб разом із митрополитом відслужити соборну службу на храмовий празник, прийняти участь у перенесенні мощей преп. Феодосія, свого духовного отця і вчителя, але коли це буде, точно не знав.
Перед 14(28) серпня 1091р преподобний знаходився у своїй обителі і роздумував над тим, як не пропустити часу перенесення святих мощей. І раптом побачив сяючу зірку над печерою преподобного Феодосія. Тоді преп. Стефан швидко одягнувся, сів на коня і разом із своїм учнем Климентом від’їхав до печери- обителі. Дорогою їм здалося, що над печерами горить багато свічок. Коли вони під’їхали ближче, все зникло. Тоді преп. Стефан зрозумів, що це було видіння: вони бачили славу від мощей преп.Феодосія. Це сталося якраз в той час, як вияснили пізніше, коли преп. Нестор прокопав вхід до гробниці і мощі були винесені до дверей печери , а на другий день братія із святим Стефаном перенесли мощі.
Після цього торжества преп. Стефан повернувся на Волинь і 2 роки 8 місяців і 13 днів довершував свій блаженний подвиг, який полягав у різних турботах по приведенні в порядок єпархії, наглядах за ченцями і пасомими. Можна сміло думати, що преп. Стефан окормляв єпархіальне училище, яке було при Зимненському Святогорському монастирі, при “теремі” святого рівноапостольного Володимира, який наказав будувати училища і навчати “нарочитих” дітей. Про “терем” говорить місцеве передання, і за словами преподобного Нестора -літописця , котрий був на Волині з інспекцією училищ, “многия добродетели на успех словесному стаду сотворив, ихже ради обретеся достоин неувядаемой слави венца, егоже от начала лет своих с именем своим знаменова.” (стефанос – грецьк. – “вінець”). І так, за словами Печерського патерика “ по летах многих преп. Стефан на приятие венца того ко Христу Пастыреначальнику отыде”.
Добрий пастир помер 27 квітня 1094 року (за припущенням наших істориків), був похований при Волинській кафедрі на високому березі Луги (річки, що впадає у Західний Буг), серед загального плачу волинської пастви.
Це місце називається ”Федорівщина”, знаходиться на відстані 2 км від Володимира-Волинського. Тут проф. А.В. Прахов більше сто років тому проводив археологічні розкопки. Були відкриті фундаменти трьохнефного храму ще Кирило-Мефодієвської доби 10 – 12 століття з характерною цегляною кладкою і рожевим розчином цементу, а також гробниці уніатських архієреїв. Тут, очевидно, і знаходиться гробниця преподобного Стефана, єпископа Володимирського, а можливо, його поховали у Зимненських печерах, як київського вихованця, якого відкинула братія.
Пам'ять - 10 травня (за нов. стилем).
Православна Волинь
