Народився в місті Овручі (тепер Житомирської області) від благочестивих, глибоко віруючих православних батьків на прізвище Токареви, десь біля 1620 – 1625 року. З раннього дитинства перебував серед католицького населення, але батьки прищеплювали Макарію вірність до православ’я і звичаїв.Невдовзі його переводять у Куп’ятицький монастир, де він стає улюбленим всіма во Христі братом за пломеніючу віру, чесність і безкорисність, відданість волі Божій. Його назначають настоятелем і керівником братства у заснованому ним монастирі при Каменецькій Воскресінській школі (біля Гродно).
У 1659 році братія Овруцького Успенського Заручайського монастиря вибирає його своїм ігуменом. Архієпископ Лазар, що керував тоді Київською митрополією, висвятив на архімандрита і направив у цей монастир. Макарій керував ним майже 15 років. Багато бід і неприємностей прийшлось пережити. Це були тяжкі часи для православ’я. Єзуїти і уніати, не звертаючи уваги на права, дані Польською державою православним, всіма силами нищили православну віру. Вони руйнували монастирі, виганяли монахів.
Крім того, багато бід терпіли українці і білоруси від татар, які часто нападали, руйнували храми, грабували населення, вбиваючи старих людей, а молодих забирали у ясир – дівчат продавали у гареми, а хлопців перевиховували на яничар або приковували до весел на галерах.
Коли братія мучилась від того, що творилося, або впадала у розпач, то преподобний тішив їх допомогою Божою, навчаючи згадувати і часто повторюючи слова псалмів Давидових: “Господь просвещение мое и Спаситель мой: кого убоюся? Аще востанет на мя брань, на Него аз уповаю”(Пс.26,1 і 3).
І ось татари, союзники гетьмана Петра Дорошенка, у великій кількості напали на Овруцький монастир. Пограбувавши передмістя, вони оточили і саму обитель так тісно, що монахи не могли навіть вийти по воду чи хліб. Преподобний довго молився зі своєю братією, а потім вийшов до нападників хресним ходом з іконами і хоругвами. Татарам здалося, що із монастиря вийшло так багато народу, що їм його не здолати. Вороги, залишивши своїх поранених під стінами святині, повтікали.
Через деякий час уніати з єзуїтами також великою юрбою прийшли до Овруцького монастиря, щоб “поєднатися”, як вони говорили, із схизматиками, але Макарій відповів їм: “У нас із вами не може бути ніякого спілкування, тому, що ви відкинули Вселенські Собори, прийняли традиції неправди і знаходитесь не під Христом, а під земним владикою. Покажіть мені свою віру в ділах.
Христос не вчив вбивати, як ви це робите, чи руйнувати виховні заклади благочестя. Хай Бог вам воздасть за ваші діла”. Поляки не могли терпіти праведника, захопили монастирські землі, пограбували саму обитель, і Макарій мусив покинути монастир і відправитися до Києва. Він все докладно описав архієпископу Лазарю Барановичу, який вник в діло і зрозумів преподобного, сказавши:” Ми бачимо, що ніякої змоги утримати обитель ви не мали”. Архієпископ порівняв Макарія із трояндою, яка цвіте між колючок, і вони не тільки не заважають їй, а навпаки – охороняють, і він буде цвісти у Царстві Божому: ”Господь береже благочестивих від напасти.” 2 Петр 2, 9., “Багато бід праведним, але від них усіх визволить Господь”.Пс.33,20.
Архієпископ Лазар Баранович пише листа до гетьмана Петра Дорошенка, щоб той прийняв Макарія “милостиво, як людину достойну і заслужену в Церкві Божій”. Київський митрополит Йосип Нелюбович-Тукальський направив преподобного Макарія у Канівський монастир, як “такого, що дотримується вірного слова і ревного подвижника святого життя”. Високе добродійне життя преп. Макарія не могло приховатися від людського ока, і до нього почали приходити за допомогою і порадою.
Одного разу привели до нього сліпого хлопця і просили, щоб зцілив його. Преподобний сказав: “Я не маю ліків, але ти віруй і молись. Бог зціляв сліпих і тобі допоможе. Прийди до храму у Навечір’я Богоявлення. При освяченні води на словах “Велій єси, Господи, і чудні діла Твої” сліпий прозрів.
Іншого разу він наставив на добрий розум безсовісного суддю, що за гроші продавав суд. Преп. Макарій кожну суботу посилав йому записку з грошима, де повторювалось одне і теж: “Віддаю останнє, більше не маю, пожалій мене і себе”. Невірний суддя змирився, несправедливо нажите роздав на храми.
Також преподобний різними методами навчав люд. Безпечний і розсіяний юнак скочувався у прірву. На велику втіху матері Макарій зумів подіяти на нього, наказавши часто читати молитву “Отче наш”.
А братію він навчав терпінню такими словами: «Небесного вінця прийняти неможливо, якщо не замучать за закон”. Так сталося і з самим Макарієм.
У 1676 році гетьман Петро Дорошенко, що був підданим турецькому султану, підкорився російському царю. Султан Магомет ІV замість нього проголосив гетьманом сина Богдана Хмельницького – Юрія, який знаходився у турецькому полоні. Турки пішли походом на Україну, підкорили її новому гетьману. Розрушивши Чигирин, вони підійшли до Канева, зруйнували і вирізали місто, обступили монастир. Вибивши двері обителі, ввірвалися до нього. Преп. Макарій вийшов до них із хрестом і став при воротах.
Вороги схопили Макарія, почали катувати, а він молився до Бога, щоб той укріпив його віру, щоб залишитися вірним до кінця і просив ворогів за братію, що заховалася у храмі. Турки вимагали віддати золото і багатства, а преподобний відповів, показавши на небо: “Моє золото не на землі, а на небі, я нічого не закопував, бо знаю, що тут приходять злодії і розбійники». Його почали катувати, прив’язавши між двома стовпами. Потім, взявши залізне пруття, почали крутити гомілки святого. Спочатку мали намір зняти шкіру, але потім просто відсікли голову і кинули тіло на площі, а самі продовжили все грабувати навколо. Братія взяла тіло і занесла до храму. Через деякий час татари знову повернулися до монастиря і підпалили його. Усі, хто заховався у храмі, заморилися димом. Коли турки покинули місто, прийшли люди розбирати згарище, і знайшли тіло преподобного Макарія, яке не згоріло, а залишилося, як живе.
Преподобний лежав у волосяниці з хрестом на грудях, а інший хрест був у руках. Тіло гідно похоронили на тому місці, де був жертвенник храму.
Через 19 років, у 1688 році, при копанні траншеї для фундаментів на перебудову монастирської церкви, викопали і відкрили гроб, в ньому були нетлінні мощі святого Макарія. Відбулося багато зцілень. Через деякий час, у 1786 році, їх перевезли до Переяславського Воскресенського храму, бо на Канів часто нападали вороги.
Пам’ять святкується 20 вересня та перенесення можей 26 травня за новим стилем.
З книги прот. Віктора Малика «Волинський патерик»
Православна Волинь
