Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • ЦЕРКОВНІ ЧАСИ НА СВЯТУ ПАСХУ
    Читаються весь Світлий тиждень замість ранішніх і вечірніх молитов. …
  • Воскресіння Христове
    Воскресіння Ісуса Христа: хроніка подій Про Свято Воскресіння…
  • Пасхальне послання Предстоятеля Православної Церкви України митрополита Епіфанія
    Христос Воскрес! Ці короткі слова звичного зараз для нас…
  • Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
    Історія Благовіщення Пресвятої Діви Марії Про свято Благовіщення…
  • Неділя 2-га Великого посту
    Євангельське читання Проповідь патріарха Філарета Проповідь…
  • Популярне
    Где то косяк! Проверь правильность строки подключения. Возможно просто нет новостей за последние 30 дней.
    Опитування
    Коли Ти святкуєш Жіночий день?
    у Неділю жінок-мироносиць
    8 березня
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Червень 2019    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
    Квітень 2019 (4)
    Березень 2019 (2)
    Грудень 2018 (2)
    Листопад 2018 (1)
    Жовтень 2018 (1)
    Серпень 2018 (1)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Cвященномученик Макарій та наша Церква

    Сьогодні ми, браття, святкуємо пам’ять священомуч. Макарія, митрополита Київського, мощі якого спочивають серед нас у святім осередку нашої Української Церкви — в св. Софії, і якби на віки з’єднали святе його ім’я з цим св. храмом, а разом з тим і з нашою святою Українською Церквою. Яка сумна доля на землі була цього святого — Макарія. Він в кінці 15-го віку був обраний на митрополита Київського і всієї України в місті Вильні в Литві, але ні Києва, ні України за свого земного життя й в очі не бачив, бо по всій Україні тоді ще ширяли загони татарів; жити тут було небезпечно не тільки митрополитові, а простому чоловікові.
    Але св. Макарій не був подібний до тих митрополитів Київських 13-го і 14-го віку, що самі залишили Київ на поталу татарам і повтікали до Москви на спокійне життя, оставивши зруйнований Київ і його безглаві храми і без духовної голови, і хоч називались Київськими, але спокійно жили в Москві, хоч і знали, що через їхню відсутність до щенту руйнують і Київські святині і громади вірних, тому й самі Київські українські церкви вже від цих митрополитів відхитнулись і для наддніпрянської України обрано було митрополита Київського в Вильні, а наддністрянська Україна — Галичина — обрала собі свого митрополита Галицького.

    Св.Макарій, як тільки обраний був на митрополита Київського в Вильні, він не був спокійний на чужій стороні, він чув, що Київ і св. Софія в руїнах, що людність в Києві бідує і блудить, як вівці в горах без пастуха, і от він зараз став збиратися до Києва, вирішив бідувати з своєю церквою в Києві, щоб не тільки по назві, а й в дійсності бути митрополитом Київським. Він не побоявся великої небезпеки, не побоявся ворожих татарських загонів, для нього доля Києва, його святощів, його людности була дорожча, ніж його власне життя.

    І от він в 1497 році пустився в подорож з Вильна до Києва, але до нього не доїхав. Верстов за 200 до Києва, коли він в одному селі правив Службу Божу, напав на те село татарський загін. Св. Макарій відпустив усіх, що з ним були і сказав їм: «Спасайтесь, діти, а мені не можна, я повинен кінчати Службу Божу». І підчас відправи Служби Божої татари вбігли в церкву, напали на св. Макарія і відрубали йому голову, і мабуть забрали її по своєму звичаю зі собою, як ознаку перемоги. І вже тільки мертве тіло св. священомученика Макарія без голови прибуло до Києва, прибуло, щоб зайняти одно з перших місць між святощами м. Києва, щоб бути найкращою оздобою св. Софії, за відновлення якої він так турбувався, а разом з тим, щоб назавжди стати якби ознакою тяжкої долі Української Церкви.

    Бо, як у 15-му віці татари у св. Макарія, митр. Київського, відняли голову, так в 17-му віці московське царство, з назвою православною, але з татарським сумлінням, відтяло голову в усієї Української Церкви. Після смерти св. Макарія його молитвами Київські митрополити все-таки закріпились у Києві й возглавляли вільну автокефальну, Українську Церкву. На чолі з Київськими митрополитами Українська Церква скоро досягла великого розвитку й поширення, до неї приєдналась і Галичина, своє вільне життя наша Церква збудувала собі великою боротьбою з навалою католицтва, на захист своєї волі церковної виступили братства церковні в Галичині й в Україні, всі вони високо тримали прапор своєї церкви і шанували свого голову — митрополита Київського та Галицького.

    Знаменитий Петро Могила одержав висвяту на Київського Митрополита у Львові — головному місті Галичини, в його обранню брали участь представники всіх єпархій України і Галичини. Наші митрополити тоді були дійсними Головами Української Церкви, об’єднували собою всю Українську людність не по назві, а в дійсності були Київськими і Галицькими.
    Але от в половині 17-го віку на Українську Церкву насунула навала московська, і перш за все напосілася зняти Голову з Української церкви. Останній вільний митрополит Української Церкви — бл. пам’яти Йосип Тукальський — був кинутий в каземат у Мгарському Лубенському монастирі на Полтавщині, де й скінчив своє життя, а на місце його був призначений від московського патріарха зрадник Української вільної церкви, Гедеон князь Четвертинський, який за ласку та подарунки царські продав волю Української церкви, підбив її під зверхність московського патріарха.

    Українці Галичини, щоб не; попасти, як кажуть, з вогню та в полум’я, визнали за краще залишитись в унії з Римом і прийняли митрополита Галицького з Риму, а Київський митрополит скоро був зведений до стану звичайного єпископа Київської губернії і його титул «Митрополит Київський і Галицький» залишився пустою назвою тих московських духовних урядовців, яких призначав на Київську катедру петербурзький синод.

    Так татари зняли Голову з Київського митрополита Макарія, а московські царі зняли Голову з усієї Української церкви й цим присудили її до смерті. Але Христос сказав: «Не бійтесь тих, що тіло вбивають, а душі не можуть вбити» (Мат. 10). Татари вбили тіло св. Макарія, але душа його полинула до Бога, вимолила нетління своєму тілу, а Українська Церква в особі його має теплого заступника перед Богом, а його нетлінні останки в нашому храмі св. Софії свідчать, що благодать Божа не відійшла від нас, і ми віримо, що й його святі молитви, разом з молитвами Пречистої Діви Марії цього храму Покровительниці, вимолили у Господа от відродження Української Церкви і цей св. Храм, як її осередок, — московські царі намагались вбити тіло й душу Української Церкви відняттям від неї Голови, але душі вони не вбили.

    Коли я був у Лубнах, у Мгарському манастирі і хотів піти в усипальницю останнього дійсного Голови Української Церкви — Митр. Йосипа Тукальського, мені сказали, що це ніяк не можна, і розсказали таку історію: Колись цар Петро І-ий, літ 200 тому назад, заїжджав в Мгарський манастир і коли довідався, що тут спочиває останній вільний Український митрополит, він звелів над його гробом вимурувати страшенну стіну в сажень грубости, щоб, як він казав, цей митрополит по віки звідси не виліз, щоб замурувати й саму думку Українського народу, що в них коли знов може бути вільний Митрополит і вільна церква, але от, хоч наша церква, як ці мощі св. Макарія, лежала майже 300 літ без Голови, але думка нашого народу відродити свою вільну церкву, на чолі з вільним Митрополитом, не вмерла. Народ наш довго був, як ті кості, що бачив їх пророк Божий, розкиданими по полі, забитими в гроби.

    І ось тепер у наші дні залунав голос Божий до цих костей: «Кости сухі, вислухайте слово Господа, ось я вдихнув у вас дух і ви знову оживете. Ось я відчиняю гроби ваші і виведу вас, мій народе, з гробів ваших і дам вам Духа Мого і ви знов прийдете до життя і розселю Вас по землі вашій» (Єзек. 37). І невже ж це чудо тепер робиться з нашим народом? Так, робиться!… Вже ожили ці сухі кости, вже завмерлі, розскидані по всьому світі частини нашого народу єднаються єдиним духом нашої святої Автокефальної Церкви. Вже тіло нашої Церкви ожило. А коли так, то повинна віджити на тілі і голова. І вона вже віджила. Той вільний митрополит вільної Української Церкви, якого замурував цар Петро, здавалось йому, вічним склепом, з цього склепу звільнився, бо думка, бо життя, бо воля не замуровується.

    І от на Всеукраїнському Церковному Соборі в 1921 році ласка Божа й воля народу приставила голову до тіла ожившої Української вільної Церкви, обравши і благодаттю і життям церковного тіла ожививши свого вільного митрополита Київського і всієї України. Ще одна рука цього тіла — Галичина — під тяжкою навалою Риму мертвою лежить, але й вона вже починає ворушитись і простягається до нас з далекої Америки й Канади в особі американських і канадійських галичан, і ми віримо, що й вона вся нарешті об’єднається з загальним життям Української Церкви і Митрополитові Київському дасть назву і Галицький.

    Святий священомучениче Макаріє, нехай же буде для Тебе ще більшою утіхою твого невмирущого блаженного життя те, що замість голови тілесної, яку ти положив за життя св. Української Церкви, Ти вимолив у Господа духовного Голову для всієї єдиної Церкви, яка, віримо, вже не буде відтята ніякою жорстокістю людською. І от Українська вільна Церква, святкуючи сьогодні день твоєї мученицької смерти, всім своїм ожившим тілом, від щирого серця виголошує Тобі: «Радуйся, Макарію, Священномучениче, і Молитовниче за нас!» — Амінь!

    День пам'яті святого 14 травня (новий стиль).

    Священномученик Василій, (Липківський)
    Проповідь початку XX ст.


    Джерело: УКРАЇНСЬКА АВТОКЕФАЛІЯ
    • Переглядів: 2186
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com