Після зруйнування Київської держави упродовж ста років існувало Галицько-Волинське князівство – останній бастіон української державності у княжу добу. На захід на певний час перемістився також центр церковного життя.
Християнство з'явилося на західно-українських землях ще за Володимира Великого. У цій частині Київської Руси утворилася Галицька єпархія з осередком у княжому місті Галичі. Як і всі українсько-руські землі, Галичина упродовж століть була православною, незважаючи на послідовні і наполегливі намагання сусідньої Польщі силою накинути населенню римо-католицтво. Коли в 1240 р. був поневолений Київ, Галицький князь Данило Романович відчув відповідальність за долю не тільки заснованого його батьком Галицько-Волинського князівства, а й усієї Руси. Це за його рекомендацією 1243 року кандидатом на митрополита Київського було обрано вихідця з Галичини Кирила, якого поставив і рукоположив у Нікеї Царгородський Патріарх. Він посів вакантну кафедру після митрополита Йосифа, який зник безвісти під час зруйнування Києва татарами.
Князя Данила не оминула доля князів Київської Руси. Не маючи можливості боротися з переважною силою татаро-монголів, він змушений був визнати їхню владу над собою та отримати від Орди "ярлик" на князювання. Однак він продовжував мріяти про визволення від татарського ярма і шукав союзників на Заході. Найперспективнішим видався тоді хрестовий похід проти татар, що його організував Папа Інокентій IV. Володар Галицько-Волинського князівства почав переговори з ним. Папа спробував використати цю нагоду, щоб перетягнути Данила на бік Рима, – укласти унію, і виставив цю вимогу як передумову допомоги. Князю було запропоновано королівську корону, і він, з міркувань політичних, прийняв її – очевидно неохоче, без жодних урочистостей – 1253 року. Але запланований хрестовий похід не відбувся, тому князь Данило, не почуваючи себе зобов'язаним перед Римом, залишився вірним православній Церкві.
ЗАКОН БОЖИЙ
Християнство з'явилося на західно-українських землях ще за Володимира Великого. У цій частині Київської Руси утворилася Галицька єпархія з осередком у княжому місті Галичі. Як і всі українсько-руські землі, Галичина упродовж століть була православною, незважаючи на послідовні і наполегливі намагання сусідньої Польщі силою накинути населенню римо-католицтво. Коли в 1240 р. був поневолений Київ, Галицький князь Данило Романович відчув відповідальність за долю не тільки заснованого його батьком Галицько-Волинського князівства, а й усієї Руси. Це за його рекомендацією 1243 року кандидатом на митрополита Київського було обрано вихідця з Галичини Кирила, якого поставив і рукоположив у Нікеї Царгородський Патріарх. Він посів вакантну кафедру після митрополита Йосифа, який зник безвісти під час зруйнування Києва татарами.
Князя Данила не оминула доля князів Київської Руси. Не маючи можливості боротися з переважною силою татаро-монголів, він змушений був визнати їхню владу над собою та отримати від Орди "ярлик" на князювання. Однак він продовжував мріяти про визволення від татарського ярма і шукав союзників на Заході. Найперспективнішим видався тоді хрестовий похід проти татар, що його організував Папа Інокентій IV. Володар Галицько-Волинського князівства почав переговори з ним. Папа спробував використати цю нагоду, щоб перетягнути Данила на бік Рима, – укласти унію, і виставив цю вимогу як передумову допомоги. Князю було запропоновано королівську корону, і він, з міркувань політичних, прийняв її – очевидно неохоче, без жодних урочистостей – 1253 року. Але запланований хрестовий похід не відбувся, тому князь Данило, не почуваючи себе зобов'язаним перед Римом, залишився вірним православній Церкві.
ЗАКОН БОЖИЙ
