Московські царі та Патріарх намагалися надати своєму підступному акту законного вигляду. 1686 року до Царгорода вирядили послів з Москви і від гетьмана Самойловича. На шляху вони зустрілися з Олександрійським Патріархом Досифеєм, відомим і впливовим каноністом, який спочатку рішуче відмовився визнати незаконне приєднання Київської митрополії до Москви й осудив цей акт як канонічно та морально неправильний, безпідставний, свавільний. Він також осудив царську обіцянку дати щедру винагороду Константинопольському Патріархові після одержання грамот про відречення від Київської митрополії, назвавши це "явною симонією" (продажем духовних дарів за гроші).
Константинопольський Патріарх Діонисій, який змінив тоді на патріаршому престолі Патріарха Якова, погодився поступитися Київською митрополією Москві, отримавши наказ турецького великого візира, зацікавленого з політичних міркувань у збереженні миру з Москвою. На рішення Патріарха вплинули також і щедрі подарунки, передані послами: збереглася його розписка про те, що він одержав "три сорока соболів і двісті червоних". За ці "срібняки" первосвятитель Церкви-матері продав її Церкву-доньку, Київську митрополію, яка була вірна їй протягом семи століть.
Акт переходу Київської митрополії під юрисдикцію Москви був стверджений офіційними грамотами: митрополит Київський має і далі обиратися за звичаєм митрополії (тобто її помісним Собором); поставлення Київського митрополита у Москві не повинно вважатися обов'язковим; відправляючи богослужіння, митрополит Київський має насамперед поминати Константинопольського Патріарха, а вже після нього – Московського. Цією останньою умовою Константинопольський Патріарх намагався хоч би символічно зберегти традиційний зв'язок із Церквою в Україні.
Неканонічність передачі (а фактично продажу) Київської митрополії Москві було визнано вже протягом першого року. У 1687 році Собор Константинопольської Церкви позбавив Патріарха Діонисія патріаршого престолу. Одним із головних звинувачень проти нього було те, що він відпустив Київську митрополію неканонічно. Але скасувати цей трагічний для Української Православної Церкви акт Царгород уже не мав можливості. Після семи століть фактичної автокефалії під юрисдикцією Константинопольського Патріарха для Української Церкви настала темна доба московської неволі.
ЗАКОН БОЖИЙ
Константинопольський Патріарх Діонисій, який змінив тоді на патріаршому престолі Патріарха Якова, погодився поступитися Київською митрополією Москві, отримавши наказ турецького великого візира, зацікавленого з політичних міркувань у збереженні миру з Москвою. На рішення Патріарха вплинули також і щедрі подарунки, передані послами: збереглася його розписка про те, що він одержав "три сорока соболів і двісті червоних". За ці "срібняки" первосвятитель Церкви-матері продав її Церкву-доньку, Київську митрополію, яка була вірна їй протягом семи століть.
Акт переходу Київської митрополії під юрисдикцію Москви був стверджений офіційними грамотами: митрополит Київський має і далі обиратися за звичаєм митрополії (тобто її помісним Собором); поставлення Київського митрополита у Москві не повинно вважатися обов'язковим; відправляючи богослужіння, митрополит Київський має насамперед поминати Константинопольського Патріарха, а вже після нього – Московського. Цією останньою умовою Константинопольський Патріарх намагався хоч би символічно зберегти традиційний зв'язок із Церквою в Україні.
Неканонічність передачі (а фактично продажу) Київської митрополії Москві було визнано вже протягом першого року. У 1687 році Собор Константинопольської Церкви позбавив Патріарха Діонисія патріаршого престолу. Одним із головних звинувачень проти нього було те, що він відпустив Київську митрополію неканонічно. Але скасувати цей трагічний для Української Православної Церкви акт Царгород уже не мав можливості. Після семи століть фактичної автокефалії під юрисдикцією Константинопольського Патріарха для Української Церкви настала темна доба московської неволі.
ЗАКОН БОЖИЙ
