Преподобний Іов, ігумен Почаївський, чудотворець (у миру Іван Желізо), народився в середині ХVI століття на Покутті в Галичині. У віці 10 років він прийшов у Преображенський Угорницький монастир, а на 12-му році життя прийняв чернецтво. З юності преподобний Іов був відомий великою побожністю, строгим подвижницьким життям і рано був визнаний гідним священного сану. Близько 1580 року, на прохання відомого поборника Православ’я князя Костянтина Острозького, він очолив Хрестовоздвиженський монастир біля міста Дубно і керував монастирем понад 20 років в обстановці гонінь, що наростали на Православ’я з боку католиків та уніатів.На початку ХVII століття преподобний пішов на Почаївську гору й оселився в печері неподалік від давньої Успенської обителі, славної своєю чудотворною Почаївською іконою Божої Матері. Браття обителі, полюбивши святого пустельника, обрали його своїм ігуменом. Преподобний Іов, ревно виконуючи обов’язки настоятеля, був лагідний і поблажливий з братами, сам багато працював, садив у саду дерева, зміцнював греблі біля монастиря.
Беручи діяльну участь у захисті Православ’я й українського народу, преподобний Іов був присутній на Київському Соборі 1628 року, скликаному проти унії. Після 1642 року преподобний Іов прийняв велику схиму з ім’ям Іоан. Іноді він зовсім зачинявся в печері на три дні або на цілий тиждень. Ісусова молитва була безперервним ділом його лагідного серця. За свідченням учня й укладача життєпису преподобного Іова Досифея, один раз під час молитви преподобного печеру осяяло небесне світло.
Помер преподобний Іов в 1651 році, проживши понад 100 років, після п’ятдесятилітнього керування Почаївською обителлю. 28 серпня 1659 року відбулося прославлення преподобного Іова.
Пам'ять преподобного Іова Почаївського згадується 19 травня та 10 листопада, знайдення мощей - 10 вересня (нов. стиль).
Джерело: Українська Автокефалія.
