Після татарської навали вся південно-західна Україна, спустошена і розорена, майже обезлюділа. Через сто років її зайняли литовські війська. А коли в кінці 15-го століття була проголошена Люблінська унія і Польща з Литвою були з’єднані, то для корінного українського православного населення настали тяжкі часи пригноблення православної віри.
У 1559 р. приїхав на Волинь грецький митрополит Неофіт і привіз з собою чудотворну ікону Божої Матері. По наказу зверху він залишив її в будинку благочестивої поміщиці Ганни Гойськой.
У 1596 р. над православною вірою, за попущенням Божим, сталося страшне нещастя: справа була в тому, що, переслідуючи православних, польський уряд прагнув зробити так, щоб єпископські кафедри заміщалися особами не стійкими в православ'ї, і ці єпископи погодилися визнати владу папи на Соборі, скликаному в Брест-Литовську.
Православний обряд зберігався, але особи, що погодилися на це з'єднання, або унію ставали католиками. А народ, що залишився вірним православ'ю і який не визнавав Брестську унію, католики стали ще більше тіснити і пригноблювати.
Тоді багато хто почав вирушати в степи і за дніпрові пороги і там утворили вільне козацьке військо, яке багато раз піднімало повстання для захисту православної віри.
Інші стали об'єднуватися в церковні братства або ж ставати під захист вельмож, що залишилися вірними православ'ю. Найвиднішим з них був князь Костянтин Острожський, довкола якого утворилася спільнота вчених. Він заснував у своєму місті Острозі духовну академію та друкарню, і вони багато писали на захист православ'я.
Наступного року після оголошення унії, Ганна Гойська, заради зміцнення православ'я, передала чудотворну ікону монахам-пустельникам, які подвигались на Почаївській горі, і з тих пір ця свята ікона стала іменуватися іконою Почаївської Божої Матері.
Почаївська гора знаходилася недалеко від маєтку Ганни Гойської і стала відомою давно, ще в часи татарської навали в 1240 році. Сама Пресвята Богородиця з'явилася на ній пастухам, причому в пам'ять цього зволила залишити слід Своєї стопи, що так і називається «Стопа Пресвятої Богородиці». З тих пір на цій горі почали подвигатись пустельники, на ній знайшли притулок і ченці зруйнованого Києво-Печерського монастиря. З часу перенесення на Почаївську гору чудотворної ікони Божої Матері там заснували монастир.
Преп. Йов жив у ці важкі часи. Він народився в 1550 р. на Галичині і називався в миру Іван Залізо. Десятирічним хлопцем він вступив до Угорницького монастиря. У цьому ранньому віці він досяг такого успіху в чернечих подвигах, що з 12-ти років уже був пострижений в мантію з ім'ям Іова, після досягнення повноліття був зведений у священний сан, а з тридцяти років удостоєний великої схими, причому йому було повернуто ім'я Іоанн. Він особливо любив це ім'я і завжди ним підписувався, але до лику святих він був зарахований з ім'ям Іова.
На прохання князя Острозького, преп. Йов був переведений в Дубенський монастир, що знаходився в володіннях князя, де став настоятелем і багато писав на захист православ'я. Проте ж, жага подвижницького відокремленного життя змусила його перейти на Св. Гору Почаївську, проте і там його обрали настоятелем. Для молитовних подвигів, він пішов у кам'яну печеру: ноги його покрилися ранами так, що оголилися кості.
Він був працівником безперестанної Ісусової молитви - «Господи, Ісусе Христе, помилуй мене, грішного», що підводить подвижника до високих духовних ступенів. Так про нього оповідає його учень і сподвижник Досифей, що став за його кончину наступником по ігуменству. «Одного разу, коли молився преподобний в тій печері, раптом осяяло його світло благодаті Божої, світивши по всій церкві протягом двох годин безперестанку. Я ж, побачивши його, у великому жаху впав на землю, переможений таким дивним баченням ».
Якої сили досяг святий старець над грішною душею людською, показує наступний випадок: одного разу, прийшовши вночі на тік монастирський, він побачив злодія, який хотів взяти собі на спину куль зерна. Преподобний допоміг йому підняти цей куль, але нагадав йому про відповідь на страшному Суді Христовому. Вражений коротким словом святого, грішник впав йому в ноги з благанням про прощення.
В обителі преп. Йов ввів чернецький статут. Обитель він оточив огорожею з допомогою благочестивих поміщиків Феодора і Єви Домашевский і збудував Свято-Троїцький собор, а потім і ще шість менших церков. Він створив Почаївську друкарню і продовжував писати на захист православ'я. Збереглася одна з його книг під назвою «Книга Іова Заліза, ігумена Почаевскаго, владно його рукою написана». У 1889 році вона була видана під назвою «Бджола Почаївська».
Друкарня преп. Іова, відновлена на початку цього століття архімандритом Віталієм (Максименко), була їм вивезена після російської революції за кордон і нині продовжує існувати в Америці, у Свято-Троїцькому монастирі.
Багато скорботи приніс преп. Йову спадкоємець Ганни Гойської, лютеранин Фірлей. Він заволодів монастирськими землями і навіть чудотворною іконою. Але св. ікона була повернута монастиреві, після того як дружину Фірлея спіткало за блюзнірство над нею Боже покарання, а землі були повернуті судом незадовго до кончини преподобного.
У вільний час преп. Іов любив займатися садівництвом і розвів в Почаєві прекрасний сад.
У 1620 р. він брав участь у Київському Соборі, що засудив унію і постановив твердо стояти за православ'я. Під цією постановою є підпис: «Іоанн Залізо, ігумен Почаївський».
Помер преп. Йов 28-го жовтня 1651 року. Мощі його були відкриті в 1659 році після триразового його явища митрополиту Київському Діонісію. Незабаром після цього в обитель приїхала на прощу Єва Домашевська. Вночі вона побачила, що в Троїцькій церкві сяє світло і почула спів. Служниця її, дівчина Ганна, пішла дізнатися, яке служіння відбувається, і з жахом побачила, що церковні двері відчинені, а посеред церкви, між двома ангелами, молиться в надзвичайно світлих шатах преп. Іов. Звернувшись до дівчини, він наказав їй покликати ігумена Досифея, в цей час безнадійно хворого, і дав їй для нього плат, змочений в миро. Хворий, отримавши цей плат, намастився їм і одужав.
У 1675 р. татари взяли в облогу Почаївський монастир. На третій день облоги, під час читання акафіста, над монастирем з'явилася Сама Цариця Небесна. Татари спробували пустити стріли на небесне явище, але стріли поверталися назад і вражали їх самих. Тоді татари втекли.
У 1721 р. Почаївським монастирем заволоділи уніати. Чудотворну ікону Божої Матері вони почитали, але доступ до мощів преподобного для віруючих закрили. Проте через 20 років чудеса преподобного змусили їх допустити до них віруючих.
У 1831 р. уніати були возз'єднані з Православною Церквою. Мощі преподобного були знову урочисто відкриті, а Почаївський монастир оголошений Лаврою.
Пам'ять преподобного Іова Почаївського згадується 19 травня та 10 листопада, знайдення мощей - 10 вересня(нов. стиль).
Перекладено з days.pravoslavie.ru.
hram.lviv.ua.
