Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • ЦЕРКОВНІ ЧАСИ НА СВЯТУ ПАСХУ
    Читаються весь Світлий тиждень замість ранішніх і вечірніх молитов. …
  • Воскресіння Христове
    Воскресіння Ісуса Христа: хроніка подій Про Свято Воскресіння…
  • Пасхальне послання Предстоятеля Православної Церкви України митрополита Епіфанія
    Христос Воскрес! Ці короткі слова звичного зараз для нас…
  • Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
    Історія Благовіщення Пресвятої Діви Марії Про свято Благовіщення…
  • Неділя 2-га Великого посту
    Євангельське читання Проповідь патріарха Філарета Проповідь…
  • Популярне
    Где то косяк! Проверь правильность строки подключения. Возможно просто нет новостей за последние 30 дней.
    Опитування
    Ти святкуєш 8 липня православний День закоханих?
    так
    ні
    святкую день Валентина
    а що це за свято?
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Червень 2019    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
    Квітень 2019 (4)
    Березень 2019 (2)
    Грудень 2018 (2)
    Листопад 2018 (1)
    Жовтень 2018 (1)
    Серпень 2018 (1)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Коли серце кличе



    Коли серце кличе
    5 серпня — вшанування Почаївської ікони Божої Матері

    З-за обрію червоним яблуком викотилося сонце. Ще мить, і воно, сипонувши навсібіч яскравими променями, налилося золотом. Череда корів розбрелася долиною. А малі пастухи, збиваючи ранкову росу, стали гратися в хованки серед поодиноких кущів, що на пагорбі...
    Василько мало не спіткнувся - якесь дивне світло засліпило його.
    - Хлопці! Дивіться! - показав він рукою вдалечінь.
    - Що це?!
    - Тю на тебе! - засміялися старші. - Ото дивак! Ти придивись добре! Це ж бані Почаївської лаври на сонці виблискують.
    - А що, вона так близько?
    - Та яке близько? Двадцять п'ять кілометрів. А видно звідсіля, бо ж на пагорбі збудована та й сама височенька.

    Василько стояв, як заворожений. Тепер, уважно придивившись, він справді побачив ледь помітні золоті бані і (здалося йому чи так воно й було) золоті хрести на них. Вони так неймовірно сяяли, так манили, що хлопчик, якби міг літати, полинув би до них не роздумуючи...
    Тож і не дивно, що, разом з хлопцями женучи з пасовиська череду, Василько весь час підгонив свою Красулю, аби швидше добратись додому. Та корівці було байдуже до його думок і бажань. Вона, ліниво відмахуючись хвостом й похитуючи круглими боками, спокійно брела собі, повільно переставляючи ноги в дорожній пилюці...
    Ось нарешті й довгоочікуваний двір. Ось уже недогадлива Красуля, з ланцюгом на шиї, стоїть в хліві біля ясел і так само байдуже ремиґає.
    Та Василька біля неї уже нема. Він коло мами.

    - Мамо! А розкажи мені про Почаївську лавру.
    - Про лавру?
    Мама уважно глянула на малого.
    - Сьогодні така гожа днина. Ти, мабуть, бачив її бані?
    - Так! Бачив! Такі гарні! Золоті! - захоплено вигукнув хлопчик.
    - Розкажи!
    - Добре! Спочатку поїж, відпочинь. А ввечері я тобі розповім.
    - Ні! Зараз! Я не витримаю до вечора! - запротестував хлопчик.
    - Гаразд, але тільки після обіду. Домовились?
    - Домовились! - відповів Василько і накинувся на їжу.
    Тож коли мати невдовзі повернулася, хлопчик вже від¬ставив порожню тарілку:
    - Мамо, я вже поїв!
    Ненька, нишком усміхнувшись, приязно глянула на
    сина:
    - Що ж, тоді слухай!
    За однією з версій, назва самої місцини - Почаїв - походить з глибини віків. Кажуть, що її стали так називати ченці із Києва, втікачі від монгольської навали, на спомин про свій перший монастир над річкою Почайною, - мати на хвилю замовкла. Пригладила непокірний чубчик сина. Задумалась...
    - Мамо! Розповідай далі, - не терпілось Василькові.
    - У 1559 році, проїжджаючи через Волинь, грецький митрополит Неофіт залишив у тамтешньої поміщиці Ганни Гойської ікону Божої Матері, благословивши так богобоязну вдову за гостинність. Близько тридцяти років перебувала ікона в молитовні поміщиці. Та якось челядь пані Гойської стала помічати дивне світло, що йде від образа. Пані Ганна не дуже йняла віри тим балачкам, та одного разу це світло побачила сама, у сні...
    - Вдова зрозуміла - то знак Божий. Вона дала велику пожертву на розбудову Почаївського монастиря, бо ж досі це була просто невеличка пустельна обитель, і передала ченцям чудотворну ікону Божої Матері...
    - А чим же вона чудотворна? - запитав хлопчик.
    - Годі й згадати про всі чудеса, які сталися від ікони, - лише записаних їх більше півтисячі. Та про одне я все ж таки тобі розповім, - відповіла ненька. - 1672 року нове лихо посунуло на Україну. Незлічені полчища турецького султана Мухамеда IV вдерлися на нашу землю. Стогін і плач, кров і сльози, попіл і руїни залишали загарбники після себе. До них приєдналися ласі на здобич татари. У пожежах палали Галичина та Волинь. Вороги знищили Збараж, Вишнівець, 1675 року вони наблизились до Почаєва. їх манило не саме невеличке містечко, а золоте начиння Почаївської лаври. Допомоги чекати було нізвідки. На той час козаки стояли далеко, під Чигирином. Три доби облоги витримав монастир, та сили були нерівні. Всі, хто знайшов захист за його стінами, зрозуміли - ще трохи, і вони загинуть. Ченці, зібравшись разом, почали гаряче молитись. Тоді заспівали Акафіст до Пресвятої Богородиці. Разом із ними заспівав і весь люд. Тим часом вороги пішли у наступ.
    - Заступивши небо, тисячі стріл полетіли вбік монастиря.
    - Спів зламався, затремтів.
    - "Прийшла остання година!" - ковтаючи сльози, з розпачем подумав багато хто із захисників. Аж раптом сталося щось нечуване й небачене: небо розкрилось. На ньому в оточенні янголів з'явилась постать Божої Матері, а біля Неї схилений у молитві Йов Почаївський. Навкруг сяяло неймовірне світло. Раптом Пресвята Богородиця розгорнула Свій білосяйний омофор над Лаврою. Турки з татарами дико закричали від люті й випустили ще одну хмару стріл. Але стріли повернулися назад і впали на голови лучників. У ворожому стані почалася паніка. Покидавши зброю, мороги, не оглядаючись, кинулися навтьоки...
    - Мамо, я хочу її побачити!
    - Кого, сину?
    - Почаївську чудотворну ікону Божої Матері!
    - Але ж ти маленький, а дорога неблизька.
    - Ні, мамо! Я зможу!
    - Добре, рідний! Підемо! - ласкаво мовила мама.

    * * *

    Однієї неділі, вранішньої пори серед майже достиглих хлібів і духмяних трав майоріли дві постаті. Одна невеличка жіноча, друга ще менша - хлоп'яча. Вони прямували до Почаєва, щоб вклонитись Богові на святому місці.
    Мама дотримала слова. Що там якихось двадцять п'ять кілометрів, коли серце кличе.

    Більше оповідань на віршів у ЛІТНІЙ КНИЖЦІ.
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com