Моя мама найкраща!

Я міцно спала... Раптом щось залоскотало мій ніс.

Розплющивши очі, зустрілася із яскравим світлом. Це був Сонячний Промінчик.

- Ходи зі мною, - сказав, - я недалечко живу.

- А що мама скаже? Треба її попередити, - прошепотіла я, щоб не потривожити тишу.

- Мама? Вона на кухні, до того ж, ми ненадовго!

Я погодилась, хоча всередині вирували невпевненість і навіть страх, та цікавість переборола їх.

Промінчик узяв мене за руку, і ми полетіли з космічною швидкістю.

Ось ми на місці. Я довго та уважно роздивлялася навкруги.

- А чому тут таке яскраве світло?

- Ти не здогадалася? - запитав Промінчик. - Це ж моя матуся. Як і в тебе, у мене є мама, мама-Сонце. Кожного ранку вона відпускає мене, і я допомагаю зігрівати людей, даруючи їм радість і ласку. А ввечері засинаю щасливий, чекаючи народження нового дня.

- Цікаво! А в тебе є друзі? І

- Звичайно! У мене їх багато. Бачиш Хвильку внизу?

-Так.

- Це моя подруга. У неї також є мама, мама-Море. А тепер глянь угору — там Хмарки. Це теж мої найкращі друзі. І в них є мама, мама-Небо.

- А в Зірочок, у Місяця, у Сніжинок, у Дощика, у Вітерця, у...

- У всіх є мами, — перебив мене Промінчик. - Он бачиш сад. Там ростуть чудові Троянди. І кожна пелюсточка має маму-Троянду...

Мій оповідач так захопився розповіддю, що, здавалось забув про мене.

Раптом із Троянди впала одна Пелюстка.

Промінчику! - скрикнула я. - Що тепер буде?

Не хвилюйся! У нас немає горя й біди, тому що ми допомагаємо одне одному. Пелюстку зараз підхопить Вітер і поверне Троянді.

- Промінчику-у-у! - долинуло раптом звіддаля.

- Ой! Це ж мене мама кличе, до роботи треба поспішати. Ти трішки зачекай, я незабаром повернусь, — запевнив Промінець.

І він зник, подарувавши землі тепло.

Я залишилася сама. Мами, з якими мене познайомив Промінчик, забавляли своїх дітей, даруючи їм любов і ласку. Достоту, як моя!..

Раптом я згадала, що матуся не знає, де я. Вона ж буде непокоїтися!

Я щойно зрозуміла, як нечемно вчинила.

Раптом побачила перед собою усміхнену матусю:

- Що тобі наснилося, донечко?

- Наснилося? Як... наснилося?

Я почала розглядати маму, наче бачила її вперше. В її очах було сховане глибоке Море, яке я зустріла в тому далекому краю. Мамині вуста були схожі на Троянду з Промінчикового саду, волосся пахло теплим добрим Вітром, а руки... Тепер я зрозуміла, що саме мамині долоні втілювали в собі тепло Сонячного Промінчика, який мене зігрівав і вів за собою, розповідаючи казку.

- Матусю! - скрикнула я. - Це ти є тією казкою, яку щойно розповів Промінчик.

Мама усміхалася та огортала мене ніжністю й теплом.

Я міцно обійняла її і, поцілувавши сонячні долоні, вигукнула:

- Ти в мене - найкраща у світі!!!


Більше оповідань у Весняній книжці.

Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua