Крап, крап, крап ... Але й бурульок!.. Зорянка весело сміялася, заскочивши під кришталеву гірлянду, що звисала з лоджії.Але й бурульок! Багато-багато - Мишкові здалося, ніби він стоїть біля замку Снігової Королеви, з якого його сестричка Зорянка так хитро вигулькує.
Крап, крап, крап... Краплі талої води падали у сніг, лишаючи дрібні сліди. Ще трішки, і бурульок не стане. Їх розтопить весняне Боже тепло, що ось-ось огорне всю замерзлу землю. І зима, наче Снігова Королева, враз позбудеться своїх крижаних чар.
Крап, крап, крап... Так хочеться Мишкові шуснути під дах за Зорянкою. Один тільки крок - і стоятиме поруч.
Може, і наважився б хлопчик, але ж він старший і має пильнувати сестричку. Мишкові вже цілих сім років, а Зірочці лише чотири. Тому на ньому лежить неабияка відповідальність, бо Зорянка - справжня дзиґа!
От і зараз... Скільки разів матуся застерігала дівчинку не бігати під дахами, обігрітими передвесняним сонечком. Напровесні довгуваті бурульки часто-густо падають і можуть заподіяти шкоду. Та й не до гри зараз. Стрітення нині - велике свято Господнє. І вся родина: тато, мама, Зорянка, Мишко і маленький Івасик, - за хвильку підуть до храму.
- Піймай мене! Піймай мене! - гукнуло радісно дівча, виглядаючи з-під бурульок.
- Зірочко, вже час! - Мишко ступив вперед, щоб взяти сестричку за руку, але Зорянка швидко відскочила вбік.
Хлопчик кинувся за нею, і тут найбільша бурулька хруснула та влучила прямо в нього. Вмить на лобі виросла ґуля. Мишко зойкнув і торкнувся чола.
Зорянка, злякавшись, розплакалася. Вона стояла на місці, боячись виступити з-під даху. Що коли ще одна бурулька впаде прямо на неї? Їй і шкода було братика, і наважитися вибігти з-під бурульок дівчинка не могла.
Крап, крап, крап... Зі стріхи крапало ще дужче. Мишко оглянувся на під'їзд. От добре, що мамі потрібно дворічного Івасика довго збирати. З малим завжди клопотів більше, інакше батьки вже поруч стояли б і сварили за пустощі.
- Зірочко, не бійся... - знову звернувся Мишко до наляканого дівчати.
Зі стріхи зірвалася тоненька бурулька та впала прямо перед Зорянкою. За нею ще одна і ще...
- Ой! - дитина закрила долонями оченята.
Мишко вирішив не зволікати. Він мерщій заскочив під дах і схопив сестричку в обійми. За мить врятована дівчинка вже стояла біля під'їзду, втираючи сльози.
- Що, налякалася, дзиґо? - хлопчик присів, щоб зрівнятися із сестричкою, і заглянув їй в очі.
Зорянка торкнулася Мишкової гулі.
- Болить?
- Ага! - він натягнув шапку так, щоб прикрити лоба, - не хотілося хлопчикові батьків турбувати. - Тепер ти бачиш, що може статися, як не слухатися?
Сестричка знічено опустила оченята.
- Я більше так не буду... Татові і мамі поскаржишся? - ледь чутно запитала вона, але відповіді не отримала, бо з під'їзду залунав дитячий сміх, а за мить з'явилися мама, тато й Івасик.
- Ходімо!
Мишко взяв Зорянку за руку, й вони помалу попрямували до храму, що був лише за два квартали від їхнього двору.
Крап, крап, крап... Після святкового богослужіння священик окропив усіх освяченою водою. Раз по раз кілька прохолодних краплинок падали на Мишкове чоло... Падали на тата, на маму, на малих Зорянку й Івасика, на всіх парафіян храму, і дорослих, і малих...
Хлопчик доторкнувся до лоба й усміхнувся. Від пригоди майже нічого не залишилося. Хіба що зовсім невеличка ґуля, якої під чубом і не видно. Мишко вірив, що до вечора свячена вода геть зцілить набитого лоба. Не треба буде мамі про малу пустунку нічого казати.
Дорогою додому Зорянка все поглядала на братика, немов чекаючи, що він почне розповідати мамі й таткові про її витівку. Але Мишко мовчав. Хлопчик лиш усміхався, дивлячись на бурульки, що стікали талою водою - крап, крап, крап... Здавалося, що то Бог освячував все довкола живою стрітенською водою і що за якусь хвилину там, де краплини теплої водиці торкаються землі, проб'ються перші підсніжники. І Снігова Королева втече у далекі краї, поступившись місцем Божому променю весни.
Оксана Лущевська
Більше оповідань у ЗИМОВІЙ КНИЖЧІ.
