- Синку, доброго ранку! - тато відчинив віконниці, щоб яскравий потік сонячних променів влився в кімнату. -Прокидайся!Навіщо? - пробурмотів крізь сон Павло. - В нас канікули! - й повернувся на інший бік.
- Підемо до церкви, сьогодні ж Марії - другий день Різдвяних свят! Ну ж бо, швиденько!
- Зараз, тату, - знову почувся сонний голос Павла, - щe трішечки.
- Гаразд, десять хвилин ще можеш поніжитися, а тоді ми з мамою чекаємо тебе вже вмитого й одягненого на кухні. І дуже прошу не затримуватися, бо спізнюватися негарно, особливо до церкви.
- Угу, - просопів хлопець, щільніше закутуючись у ковдру, щоби ще встигнути додивитися перерваний розмовою ранковий сон.
... Минуло п'ятнадцять хвилин, та батьки чекали марно.
Зайшовши в кімнату сина, вони побачили, що той і не думав прокидатися.
- Як це розуміти? - тато чекав негайної відповіді.
Хлопець протер очі й сів:
- А ми мусимо йти сьогодні до церкви? Ми ж вчора ходили, там така довжелезна служба була - я ледь вистояв.
- Синку, вчора ж було Різдво, і нині також велике свято, - озвалася мама. - А коли свято - потрібно святкувати. Глянь он у вікно - люди йдуть до церкви, радісні, в гарному настрої.
Павло позіхнув.
- Хлопче, що це за поведінка? - татів голос остаточно розбудив сина. - Ти мав бути готовим ще чверть години тому.
- То й що? - Павло підхопився на ноги. - Не піду сьогодні нікуди! Чого ми маємо туди ходити?
Хлопець сам трохи налякався того різкого тону, яким це промовив, й шукав бодай найменшої підтримки батьків. Та, не знайшовши, випалив:
- Добре, тоді я вам повідомляю офіційно: сьогодні я до церкви не йду, відпочиватиму весь день! - і демонстративно ліг на ліжко, додавши: - І в неділю також не піду.
- Отже, так? - тато мав дуже стурбований вигляд. - Гаразд, залишайся... Але ж ти любив ходити з нами до церкви, казав, що тобі там подобається, що після служби стаєш іншим, багато цікавого й нового дізнаєшся з проповідей!
- Ходив, любив, подобалося, а тепер - ні! - крикнув Павло й провернувся до стіни.
- Але ж, синку, що сталося? - вже не на жарт розхвилювалася мама. - Ми ж завжди ходили разом... Чому сьогодні ти так дивно поводишся? - вона підійшла до сина, щоб пригорнути.
Мамо, я вже не маленький, - відсахнувся Павло. - Чому ви так дивитеся? Що хочете почути? Я не знаю, чому щонеділі маю ходити до церкви, коли можу помолитися вдома, не знаю, чому маю молитися зранку і ввечері, навіть коли мені не хочеться цього. Просто я не хочу, щоб мені хтось казав, куди я маю йти і що робити! Мені це набридло! - було видно, що хлопець нервує - дрібні краплинки поту виступили на його чолі. - Все, не розпитуйте мене більше!
- Ходімо, люба, хай залишається... Поговоримо, коли повернемося, бо й ми через нього нікуди не встигнемо.
- А ти, - тато звернувся до сина, - май на увазі - розмову не закінчено!
За батьками зачинилися двері. Хлопець залишився сам.
Він лежав і дивився в стелю: "Хай роблять, що хочуть, і думають, що хочуть, а мене ніхто не має права ні до чого змушувати! Поговоримо пізніше... - перекривив він подумки татові слова. - Певно, що поговоримо! Я розповім вам, що вже не дитина, і ще багато чого розповім..."
Це дивно-чарівна мелодія різдвяних дзвонів заколисала Павла знову. Крізь шпарку, тихенько, майже прозоро, до кімнати влетів янгол. Біля ліжка, ніжно, щоб не розбудити, обняв крильми сонного хлопця й прошепотів:
- Сьогодні свято, сваритися не годиться. Це правда, що ти сказав батькам, - кожна людина має власну думку, й інші мають її поважати. Та висловив ти цю думку так, що образив тата й маму, а вони тебе дуже люблять, намагаються розуміти. Проте прийшов я сюди для того, щоб сказати головне: Господь просив передати тобі, що Він знає, що ти вже дорослий, і довіряє тобі!
Павло розплющив очі. Зіскочив з ліжка. Він не міг зрозуміти, що з ним сталося, намагався пригадати сон (чи не сон?), та дарма - в голові крутилася лише одна фраза: "Він знає, що ти вже дорослий, і довіряє тобі!"
Хлопець глянув на годинник, усміхнувся й почав швидко одягатися. Так, він трішки спізниться, але це нічого. Головне, що його люблять, розуміють. Йому довіряють!
Мар'яна Лелик
Більше оповідань та віршів у ЗИМОВІЙ КНИЖЦІ.
___________________________________________________________________________________________________________________
На правах реклами: генераторные установки "Азимут", які використовують дизель у якості палива.
123592 Москва,
ул. Кулакова 20, стр 1А, Технопарк "Орбита", офис 622.
тел/факс: (495) 781-8472, 781-8472
www.gc-azimut.ru
sales@gc-azimut.ru
123592 Москва,
ул. Кулакова 20, стр 1А, Технопарк "Орбита", офис 622.
тел/факс: (495) 781-8472, 781-8472
www.gc-azimut.ru
sales@gc-azimut.ru
