Вранці секретарка продавала квитки на останню в навчальному році шкільну виставу. Вчора, на передостанню виставу, квитки розійшлися всі до єдиного.У невеличкій черзі стояла мати одного з учнів:
- Я вважаю, це зовсім неправильно — платити гроші за можливість побачити власного сина, - сказала вона секретарці, коли підійшла її черга. Втім, не гаючись, витягла з сумочки гаманця.
- Школа просить робити добровільні пожертви, аби покрити кошти, витрачені на декорації, - взялася пояснювати секретарка. - Ніхто платити не зобов'язаний. Ви, пані, можете задарма отримати стільки квитків, скільки вам потрібно.
- Я заплачу. Звісна річ, заплачу, - сказала мати. -Прошу, два квитки для дорослих і один дитячий.
І простягнула десять євро. Секретарка видала їй решту.
Потім юнак, що стояв за принциповою жінкою, висипав на стіл жменю дрібняків.
- Скільки тобі квитків? - запитала секретарка.
- Квитки мені непотрібні, - відповів хлопець. -Хочу лише заплатити. Й долонею присунув монети ближче до секретарки.
- Щоб потрапити на виставу, ти повинен мати квиток!
- Я вже бачив її, - запевнив хлопець.
Секретарка, однак, посунула назад усі монети, що висипав хлопець.
- Як бажаєш переглянути виставу зі своїм класом, то платити не треба, - сказала. - Це задоволення безкоштовне.
- Ні, - мовив юнак. - Я ж переглянув виставу вчора увечері. Ми з братом спізнилися. У касі нікого не було, і ми пройшли до зали, не заплативши.
Того вечора чимало глядачів пройшло до зали, "не заплативши". Декілька волонтерів не змогли перевірити всіх.
Хлопчина знову посунув гроші до секретарки, говорячи:
- Зараз я плачу за вчорашню виставу.
Вчора вони з братом прийшли чи не останніми. Касу було вже зачинено. Початку вистави брати, ймовірно, не бачили. Секретарці було ніяково брати з юнака гроші, які, було видно, збиралися копійка до копійки.
- Якщо касу, коли ви прийшли, було вже замкнено, то ви, зрозуміло, не мали змоги заплатити, - переконувала секретарка.
- Те саме казав мені мій брат.
- Ніхто на твоєму місці не побачив би тут різниці, - запевнила секретарка. - Не переймайся!
І, гадаючи, мовби справу вичерпано остаточно, рішуче відсунула купу монет до хлопця. Він же несподівано поклав руку на її пальці.
- А я бачу різницю.
Їхні з'єднані руки майже цілком накривали монети. Врешті секретарка промовила:
- Два квитки разом коштують шість евро.
Й відрахувала потрібну кількість монет.
- Дякую! - сказали обоє в один голос.
Юнак усміхнувся приязно й відійшов.
Є різниця поміж добром і злом, думками слушними і неслушними, вчинками чесними і нечесними. Не всі ту різницю вбачають, а проте вона існує насправді.
БРУНО ФЕРРЕРО
