Одного дня у шпиталь до відділу інтенсивної терапії прийняли пацієнта на ім'я Петро. Це був високий сильний чоловік який мав рак кістки.
Хоча він дуже страждав, однак рідко скаржився. Дружина оточувала його великою любов'ю, усіляко старалася аби він мав якнайліпший догляд. Кілька разів його уже піддавали хіміотерапії і його енергія, його життєва сила вичерпалася. Коли його прийняли до шпиталю востаннє, він страшенно страждав, проте допомогти йому було складно. Лікарі знали, що для нього уже нічого не вдасться зробити. Це був передсмертний стан. Чоловік відчував такий сильний біль, що жодні ліки не могли його втихомирити. Дружина лише упродовж кількох хвилин могла бути з ним сама.
Якось уночі, під кінець чергування, медсестра востаннє обходила свій відділ і зазирнула до Петра. Тихенько прочинила двері його палати, аби не розбудити хворого.
Сніп світла з коридору освітив палату. Медсестра глянула на ліжко - і не могла стримати здивованого вигуку.
Петро лежав на спині, у найболіснішій для себе позиції. Побіч нього лежала дружина, обійнявши голову чоловіка, що спиралася на її плче. Жінка згорнулася калачиком побіч чоловіка, немов оленятко біля матері. Вона глибоко спала, було чутно її подих із легким свистінням.
Медсестра застигла у дверях, ніби стовп.
Коли вже збиралася виходити з палати, Карл розплющив очі, усміхнувся, неначе хотів їй сказати: "Все гаразд!"
Одну дівчину прийняли до шпиталю у важкому стані внаслідок серйозної хвороби.
Дівчина знала, що її кінець близький і що рятунку для неї немає. Вона старалася себе підбадьорити, проте на думку знай приходило одне питання: "Чому це спіткало саме мене?" Дівчина робилася щораз слабша і байдужа.
Одного дня прийшов до неї на відвідини шкільний товариш. Хлопець нерішуче увійшов до палати. Він був стурбований, проте, глянувши на свою приятельку, помітив сильний блиск щастя у її очах.
Знаючи її трагічну ситуацію, спитав:
- Чому ти така щаслива?
- Бо ти є тут, - відповіла дівчина.
Джерело: Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство "Нев'янучий Цвіт" .
Хоча він дуже страждав, однак рідко скаржився. Дружина оточувала його великою любов'ю, усіляко старалася аби він мав якнайліпший догляд. Кілька разів його уже піддавали хіміотерапії і його енергія, його життєва сила вичерпалася. Коли його прийняли до шпиталю востаннє, він страшенно страждав, проте допомогти йому було складно. Лікарі знали, що для нього уже нічого не вдасться зробити. Це був передсмертний стан. Чоловік відчував такий сильний біль, що жодні ліки не могли його втихомирити. Дружина лише упродовж кількох хвилин могла бути з ним сама.
Якось уночі, під кінець чергування, медсестра востаннє обходила свій відділ і зазирнула до Петра. Тихенько прочинила двері його палати, аби не розбудити хворого.
Сніп світла з коридору освітив палату. Медсестра глянула на ліжко - і не могла стримати здивованого вигуку.
Петро лежав на спині, у найболіснішій для себе позиції. Побіч нього лежала дружина, обійнявши голову чоловіка, що спиралася на її плче. Жінка згорнулася калачиком побіч чоловіка, немов оленятко біля матері. Вона глибоко спала, було чутно її подих із легким свистінням.
Медсестра застигла у дверях, ніби стовп.
Коли вже збиралася виходити з палати, Карл розплющив очі, усміхнувся, неначе хотів їй сказати: "Все гаразд!"
Одну дівчину прийняли до шпиталю у важкому стані внаслідок серйозної хвороби.
Дівчина знала, що її кінець близький і що рятунку для неї немає. Вона старалася себе підбадьорити, проте на думку знай приходило одне питання: "Чому це спіткало саме мене?" Дівчина робилася щораз слабша і байдужа.
Одного дня прийшов до неї на відвідини шкільний товариш. Хлопець нерішуче увійшов до палати. Він був стурбований, проте, глянувши на свою приятельку, помітив сильний блиск щастя у її очах.
Знаючи її трагічну ситуацію, спитав:
- Чому ти така щаслива?
- Бо ти є тут, - відповіла дівчина.
Бруно Ферреро
Джерело: Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство "Нев'янучий Цвіт" .
