Православний день закоханих 8 липня

8 липня Православна Церква згадує святих – Петра і Февронію. У історії Церкви не так багато святих, які прославилися виключно любов'ю і вірністю один до одного. Цей день багато хто називає православним день Закоханих, бо Петро і Февронія – заступники щасливого шлюбу. І хоча цей день не відомий і не перетворений на комерційний проект, як 14 лютого, все ж ті, хто шукає небесного заступництва своїй любові, можуть сміливо сьогодні звертатися в молитвах до Петра і Февронії.

Згідно церковному переданню, Петро був молодшим братом Павла, що княжив в Муроме, і одружувався на Февронії тому, що загадкова дочка бджоляра зцілила його від прокази. Це відбувалося в кінці XII століття. Одруження князя на молодій селянці викликало багато шуму і засудження серед городян. Але Февронія, мудра немов Василина Прекрасна, відмінно знала, що головне для неї – володіти серцем свого чоловіка. Дуже скоро юна Февронія стала княгинею, і вони «почали жити благочестиво, ні в чому не переступаючи Божі заповіді».

Проте через деякий час, в 1204 році помер князь Павло і правління Муромом чекало на молодого Петра. Нічого не мали проти його кандидатури бояри – окрім одного: не подобалася боярським дружинам Февронія – простолюдка. Зібравшись по встановленому звичаю, бояри сповістили свого князя про те що самі вони не проти підкорятися йому, але їх дружини, боярині, не хочуть підкорятися колишній селянці. Петро ж, вислухавши їх думку, сказав: «Скажіть про це Февронії, послухаємо, що вона скаже».

Обрадувані бояри відвідали Февронію і запропонували зберегти їй життя, якщо вона залишить свого чоловіка і покине місто. «Що ж ви дасте мені узяти з собою?» - запитала мудра Февронія. «Що завгодно віддамо! – присягалися бояри, - забирай. Все, що хочеш, будь-які багатства!» «Гаразд. Але я хочу забрати лише одне – свого чоловіка!»,- відповіла Февронія. Бояри були приголомшені. Але боячись порушити свою клятву, з небажанням вирішили: хай князь Петро сам зробить свій вибір. Кожен з них подумав, що Петро може піти разом з дружиною і тоді при сприятливому збігу княжити зможе будь-який з них…

Дізнавшись про вирішення Февронії, Петро сказав слова Спасителя: «Що Бог поєднав, того людина хай не розлучає» і почав збиратися в дорогу разом з улюбленою дружиною. Зібравши декількох близьких, вигнане подружжя поплило по річці Оке куди Бог пошле. По дорозі Февронія відмітила на собі характерний липкий погляд одного з супроводжуючих.
Каже йому:
- Набери води з річки по цю сторону судна.
Він набрав. І наказала йому пити. Він же пив. Знову каже Февронія:
- Набери води з річки по іншу сторону судна.
Він набрав. І наказала йому пити. Він же пив. Каже Февронія:
- Чи однакова вода, або одна з них солодше?
- Однакова вода.
Вона ж каже:
- І єдина (однакова) жінка є. Чому ти дружину свою залишивши, про чужу думаєш?»

Почувши, як мудро викрила цього чоловіка Февронія, багато хто зрозумів що вона далеко не проста жінка з селян.

Зупинившись на привал в лісі, подорожні заснули. Лише колишній князь Петро не міг заспокоїтися – горював про те, що став вигнанцем і переживав про втраченне. Февронія ж заспокоїла чоловіка і сказала, що Бог не залишить їх. На наступний ранок Петро зміг переконатися в цьому - приїхали гінці з Мурома з проханням повернутися Петру для княжіння. Виявилось, що бояри затіяли справжню бійню за княжий титул і почалося кровопролиття і розбрат. Народ, переляканий безладами, послав гінців до князя Петра і велів благати його про повернення. Петро і Февронія повернулися до Муром і багато років «правили народом дотримуючи всі заповіді і повчання Господні, молячись безупинно і милостиню подаючи всім людям, під їх владою, як дітолюбні батько і мати».
Коли Петро і Февронія досягли похилого віку, вони прийняли чернецтво. Петро жив в чоловічому монастирі, Февронія – у жіночому.

Вони благали Бога померти в один деньі в одну годину, а також заповідали покласти їх тіла в одній труні, заздалегідь приготувавши відповідну гробницю, що має між собою тонку перегородку.

Одного дня Петро відчув, що вмирає і послав послушника в сусідній монастир до дружини. В цей час Февронія золотим шиттям вишивала повітря (покривало для чаші). «…Хай зачекає, мені треба завершити…», - просила передати Февронія. Через деякий час знову прибіг послушник з повідомленням, що вмирає її чоловік. І знову просила Февронія зачекати… І коли утретє посильний сказав, що князь помирає, Февронія зробила останній стібок, увіткнула голку в шитті, обмотавши голку золотою ниткою і померла. Це трапилося 8 липня (по новому стилю) 1228 року.

Порушивши заповіт, їх поховали в різних трунах – бо побоялися ховати ченця і черницю в спільній труні.
Але наступного дня їх тіла дивом опинилися в одній гробниці. Знову і знову намагалися розлучити вже мертве подружжя – але на ранок їх тіла знову були разом.
Після цього вже ніхто не осмілився розлучити їх. Через триста з гаком років Церковний собор приєднав Петра і Февронію до лику святих.

А в 1552 році Іван Грізний, під час походу на Казань, відслужив в Муроме молебень Петру і Февронії, пообіцявши в разі перемоги над Казанню спорудити над їх мощами кам'яний собор. І свою обіцянку цар виконав: незабаром над могилою святих вознісся красивий храм, а потім цар подарував храму ікону святих Петра і Февронії «писанну на золоті».

Цього дня православні закохані йдуть розом у церкву помолитися і намагаються провести цей день разом.



За матеріалими Покрова

Джерело: Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство "Нев'янучий Цвіт"