Навіщо нам заморське свято?

Незабаром вся Україна відзначатиме свято, про яке на двадцятому році української незалежності дивно було б і чути. Це так званий День святого Валентина. Здавалося б яку шкоду може принести це солодко-рожево-пухнасте свято людині? Тут потрібно зупинитись з роздумами і перенестися у царину історії.

Усе розпочалося у сиву давнину зі свята Луперкалій, яке святкувалося під час Новорічного фестивалю, присвяченого богині кохання Juno Februata – Юноні Нестримній. Від слова Februata походить і назва місяця Februarius (слов. Фебруарій, рос. Февраль). Луперкалії, як вважалося, започаткували засновники Риму – Ромул і Рем на честь вовчиці, яка вигодувала їх своїм молоком (лат. lupа – вовчиця). У цей час пастухи починали спарювати худобу, у якої, як годилось у ті часи, був свій покровитель – бог Фавн, відомий, також, під іменами Пан, Сатир, а ще – Луперк (охоронець від вовків). Фавн (від лат. fatuor –бути одержимим) – древньоіталійський бог плодючості, основною рисою якого була сексуальна одержимість і розпущеність.

Не вдаючися у деталі, про які було б непристойно писати на сторінках пристойної газети, обмежимося коротким висновком – у плані інтиму Фавн був абсолютним збоченцем. Йому і був присвячений обряд. На жертовному вівтарі забивали козла – найсмачнішу для вовка тварину, і собаку – тварину для вовка найненависнішу. Після жертвопринесення жерці знімали з нижньої частини забитих козлів шкіру і наряджали «луперків» –оголених юнаків підперезували шкірою і давали у руки ремені зі шкіри цих самих жертовних козлів. Оббігши навколо Палатинської гори луперки бігли по вулицям Риму і били ременями зустрічних жінок, які з ентузіазмом підставляли під удари плечі і груди – це вважалося добрим знаком того, що жінка цього року зачне дитину (жертовний ремінь називався scrotum – мошонка). Як було сказано вище, дійство це проходило в кінці зими у рамках святкування Юнони Нестримної, до того ж вшановувався похітливий Фавн, а також вовчиця (lupa – друге значення слова – «блудниця», древньоримський вульгаризм, аналогічний сучасному, який по аналогії називає розбещену жінку самицею з родини собачих). Така атмосфера сприяла тому, що, зрештою, жінки теж оголювалися і все зводилось до масових оргій. Урочистості закінчувались ще одним своєрідним обрядом. Незаміжні дівчата кидали у велику урну записки зі своїми іменами, а чоловіки виймали ці записки – дівчина ім‘я якої було у записці, ставала його коханкою до наступних Луперкалій.

Перші християни ставилися до Луперкалій вкрай негативно. Після легалізації християнської віри римська церква неодноразово робила спроби викорінити Луперкалії, які культивували розбещення. Першу таку спробу 496 року зробив папа Геласій. День нестримної пристрасті він запропонував замінити на день християнської любові. Замість бурхливих гулянь був запропонований хресний хід зі свічами. Записки з іменами дівчат, були замінені на записки з іменами християнських святих – чоловіки і жінки витягали записки і весь майбутній рік їм пропонувалось наслідувати чесноти вказаних у записках святих. Покровителем свята став святий мученик Валентин, єпископ Інтерамнський (нині місто Терні в Італії), оскільки на цей день були призначені урочистості. Цей спосіб частково подіяв – луперкалії канули у небуття, але натомість народна свідомість, яка тяжко розлучалася із язичництвом, породила легенди про святого Валентина – покровителя закоханих. З часом з’явились передання про чотирьох різних Валентинів, повісті про життя яких були досить суперечливі. В офіційному життєписі святого Валентина Інтерамнського немає жодних згадок про будь які любовні справи; він прославився даром зцілення і проповіддю серед молоді (він навернув до Христа сина Римського префекта, за що і був ув‘язнений розлюченим батьком юнака і страчений у кін.ІІІ ст.)). 14 лютого Римська церква офіційно вшановує просвітителів слов‘ян Кирила і Мефодія. У 1969 році після реформи богослужіння католицької церкви пам‘ять святого мученика Валентина через брак документальних даних було віднесено до так званих факультативних свят, тобто необов‘язкових, у народі він шанується, як помічник хворих на епілепсію і психічні розлади. День Валентина у його сучасному трактуванні ніколи не підтримувався Католицькою церквою, отож поширене твердження про Валентинів день, як про свято, запозичене в католиків – невірне. До слова – у Православній Церкві священномученик Валентин Інтерамнський згадується 12 серпня разом зі своїми юними учнями – мучениками Прокулом, Ефивом и Аполонієм і праведним Авундієм.

Сучасний звичай святкувати день закоханих ймовірно походить з Франції чи Англії, де у період ренесансу пам’ять про римські Луперкалії тісно переплітається із народними весняними святкуваннями і повір‘ям, що у цей день птахи знаходять собі пару. Саме тоді набувають популярності листівки із зображенням сердечка із стрілою. До речі цей «символ кохання» потребує особливої уваги. Згадане «сердечко» до людського серця, чесно кажучи, відношення не має – і як до органу, і як до зосередження почуттів. Це знак, історія якого древніша від Риму і сягає античної Греції. Він був контур-символом зовсім іншого місця, мав назву gluetus, що в перекладі звучить як «сідничний», і означав жіноче начало, стріла – як відомо, символ чоловічого начала. Подальше значення знаку – без коментарів. Вульгарно, звичайно, але, як говориться, з пісні слів не викинеш.

Звичайно, християнська Церква прийняла і освятила велику кількість звичаїв і традицій багатьох народів. Вони стали окрасою богослужінь, забарвили храми і обряди національним колоритом. Згадаємо хоча б наші Пасхальні писанки, Різдвяні колядки, вишиті рушники на іконах. Але ніколи Церква не узаконить того, що розбещує душу, і веде її до спустошення. Апостол Павло сказав у своєму посланні: «Для чистих все чисте, а для осквернених і нечистих немає нічого чистого, але осквернені розум їх і совість» (Тит.1.15).А хто із шанувальників Валентинового дня думає в цей день про душу? Людина без душі – це труп, народ без духовності – це натовп.

Хто з шанувальників любові може сказати про Петра і Февронію – святе подружжя з древнього міста Мурома, чоловік і жінка, які настільки полюбили один одного, що усе їхнє життя було одним великою піснею любові. Він князь – вона простолюдинка, вона зцілила його від сліпоти – він відмовився заради неї від княжого престолу, після усіх випробовувань вони разом правили містом, і в один день і час відійшли із земного життя 8 липня 1228 року, попередньо прийнявши чернечий постриг з іменами Давид і Єфросинія для того, щоб бути разом у вічності. Бог прославив їх і зберіг цю святу єдність – чудесним чином, наперекір звичаю вони були поховані в одній могилі і в одному гробі. Пам’ять святих Петра і Февронії звершується 8 липня. Життя святих Петра і Февронії – наша історія. А яка багата на приклади любові Біблія! Тут і подружня пара – Авраам і Сарра, які зберегли любов до похилих літ. Тут і Яків, який двадцять років трудився заради того, щоб побудувати своє земне життя з любою Рахіллю. І ще багато подібних прикладів любові чоловіка і жінки освяченої вірою і вірністю – любов‘ю до Бога і любов‘ю до ближнього.

Найбільша проблема Дня Валентина та, що святкування його – це профанація особистості святого, і підміна самого поняття любові між чоловіком і жінкою, як її оспівує християнство. Та чи варто у час, коли людське у людині стає дефіцитом, розкидатися перед заїжджими торгівцями своїм найбільшим духовним даром – своєю любов’ю. Адже запаси її у світі не безмежні – Господь Іісус Христос попереджав, що вона стане великою рідкістю в останні часи. Розмінюючи істинну любов на блуд, люди наближають кінець, і хай вбереже нас Господь від того, щоб до цього вселенського суїциду долучився і наш народ. Бережімо любов так, як оберігає свої заощадження, мудрий купець, який використовує і примножує їх, але не говорить і не хвалиться ними, навіть перед близькими людьми. Як і усе добре в цьому світі, любов легко втратити. Вона приходить до підготовлених і, вибачте за тавтологію, до люблячих любов людей, не терпить реклами. Вона як книга, яка втрачає свою цікавість, від того, що надто багато про неї розповідали. Впроваджуючись в школах і навіть дошкільних закладах, День закоханих закладає у недосвідчених дитячих душах установку на легковажність і емоційність у майбутніх стосунках з протилежною статтю, розкриває таємницю кохання і, навпаки, закриває шлях до повноти притаманних людині радісних переживань від розділеної любові; навіть найневинніші і щирі стосунки набувають поверхневості і втрачають красу, яка не кричить про себе попсовими піснями і розцяцькованими сердечками, а розвивається таємно у душі. Людина, для якої кохання не було сокровенним , яка вихована на «сердечках» і дешевому сердечному популізмі буде лише «займатись любов’ю», але не зможе любити.

Священик Микола Коренга

Амвон