Якщо проаналізувати зміст сучасних телепередач, які транслюють в «день Святого Валентина», то можна побачити, що коханню, як духовному почуттю, особлива увага не надається, здебільшого говориться про пристрасті, залицяння та полюбовні ігрища.
Завжди для того, щоб зрозуміти глибше суть речей потрібно дивитись в їх корінь. Виявляється статеві втіхи – це візитна картка трохи іншого свята, яке святкувалось з давніх-давен і не має ніякого відношення до св. Валентина і, тим більше християнства. Якщо вникнути в історію виникнення свята, то бачимо звичайнісіньке язичницьке гуляння, якому надали християнського блиску.
Найперше, слід з’ясувати ким був насправді св. Валентин, якого всує поминають продавці полюбовних атрибутів. Розповідають, що жив він у III ст. в місті Терні за правління імператора Клавдія II. За цим міфом священик Валентин таємно вінчав закоханих молодят. Але згодом Валентина було схоплено і відправлено до в’язниці. Молодого священика мали стратити, і легенда розповідає, що в останні дні свого життя Валентин закохався в дочку тюремщика та перед стратою написав їй листа з підписом „Твій Валентин”, ось чому сьогоднішні листівочки називаються «валентинками».
Правдивими в цій історії є лише час та місто народження св. Валентина. Отож, св. Валентин проживав в місті Терні, де й був страчений 14 лютого 270 р., а згодом зарахований до лику святих папою Геласієм у 494 р.. Про життя Св. Валентина майже нічого не відомо, але й вінчати він скоріш за все, що не міг, оскільки таїнство Вінчання сформувалося набагато пізніше.
Але окрім мученицької смерті св. Валентина у цей день відзначалось інше – язичницьке свято. У Римській імперії цього дня святкували Луперкалії „Lupercalia” (від лат. lupo – вовчиця). Святкові ігрища розпочинались біля підніжжя Палатинського пагорбу, де за легендою вовчиця викормила засновників Риму – Ромула і Рему. Тут звершувались жертвоприношення. Два оголених молодики вбивали козу, після чого з її шкіри нарізувались тоненькі паски, які називались – „фебруа” (звідти і назва зимового місяця february – лютий). Далі хлопці голяком бігали по місту і шмагали дівчат ремінцями із сирої козячої шкіри. Жінки ж підставляли оголені плечі та груди, вважаючи, що удари зроблять їх коханими та жаданими, а подалі подарують їм легкі роди та багате потомство. Свято Луперкалій закінчувалось тим, що під кінець дня дівчата писали свої імена на клаптиках паперу і вкидали їх в урну, хлопці ці записки витягували, і дівчина ім’я, якої він витягнув ставала його статевою партнеркою аж до на ступного свята. Така собі лотерея. Сучасна молодь лотереї з іменами не витягує, але від цього не стає більш уважною в пошуках своєї половинки. Таким чином, ми маємо свято вільних статевих стосунків і ця традиція активно підтримується й зараз.
Але є одне „але” і полягає воно в тому, що це свято не тільки не має ніякого відношення до християн, а навіть до української чи слов’янської культури вцілому. Воно тече в крові західного європейського суспільства і до нас потрапило через ті ж самі ЗМІ. Отже, в результаті ми маємо пропаганду різносторонніх і безрозсудних статевих взаємин. Також це свято не проходить безслідно і для гаманців. У США було зафіксовано, що минулого року швидкість продажу троянд сягала 24 тисячі одиниць в хвилину, непогане свято для збагачення.
Гаманці гаманцями, але душу потрібно берегти. Нічого поганого в цьому не має, якщо ви будете вітати своїх коханих в цей день, але на це не потрібно окремого свята, такі речі можна робити кожного дня. Отже, не потрібно перетворювати святкування дня св. Валентина в свято Луперкаклій з властивою йому розпустою та гедонізмом.
Завжди для того, щоб зрозуміти глибше суть речей потрібно дивитись в їх корінь. Виявляється статеві втіхи – це візитна картка трохи іншого свята, яке святкувалось з давніх-давен і не має ніякого відношення до св. Валентина і, тим більше християнства. Якщо вникнути в історію виникнення свята, то бачимо звичайнісіньке язичницьке гуляння, якому надали християнського блиску.
Найперше, слід з’ясувати ким був насправді св. Валентин, якого всує поминають продавці полюбовних атрибутів. Розповідають, що жив він у III ст. в місті Терні за правління імператора Клавдія II. За цим міфом священик Валентин таємно вінчав закоханих молодят. Але згодом Валентина було схоплено і відправлено до в’язниці. Молодого священика мали стратити, і легенда розповідає, що в останні дні свого життя Валентин закохався в дочку тюремщика та перед стратою написав їй листа з підписом „Твій Валентин”, ось чому сьогоднішні листівочки називаються «валентинками».
Правдивими в цій історії є лише час та місто народження св. Валентина. Отож, св. Валентин проживав в місті Терні, де й був страчений 14 лютого 270 р., а згодом зарахований до лику святих папою Геласієм у 494 р.. Про життя Св. Валентина майже нічого не відомо, але й вінчати він скоріш за все, що не міг, оскільки таїнство Вінчання сформувалося набагато пізніше.
Але окрім мученицької смерті св. Валентина у цей день відзначалось інше – язичницьке свято. У Римській імперії цього дня святкували Луперкалії „Lupercalia” (від лат. lupo – вовчиця). Святкові ігрища розпочинались біля підніжжя Палатинського пагорбу, де за легендою вовчиця викормила засновників Риму – Ромула і Рему. Тут звершувались жертвоприношення. Два оголених молодики вбивали козу, після чого з її шкіри нарізувались тоненькі паски, які називались – „фебруа” (звідти і назва зимового місяця february – лютий). Далі хлопці голяком бігали по місту і шмагали дівчат ремінцями із сирої козячої шкіри. Жінки ж підставляли оголені плечі та груди, вважаючи, що удари зроблять їх коханими та жаданими, а подалі подарують їм легкі роди та багате потомство. Свято Луперкалій закінчувалось тим, що під кінець дня дівчата писали свої імена на клаптиках паперу і вкидали їх в урну, хлопці ці записки витягували, і дівчина ім’я, якої він витягнув ставала його статевою партнеркою аж до на ступного свята. Така собі лотерея. Сучасна молодь лотереї з іменами не витягує, але від цього не стає більш уважною в пошуках своєї половинки. Таким чином, ми маємо свято вільних статевих стосунків і ця традиція активно підтримується й зараз.
Але є одне „але” і полягає воно в тому, що це свято не тільки не має ніякого відношення до християн, а навіть до української чи слов’янської культури вцілому. Воно тече в крові західного європейського суспільства і до нас потрапило через ті ж самі ЗМІ. Отже, в результаті ми маємо пропаганду різносторонніх і безрозсудних статевих взаємин. Також це свято не проходить безслідно і для гаманців. У США було зафіксовано, що минулого року швидкість продажу троянд сягала 24 тисячі одиниць в хвилину, непогане свято для збагачення.
Гаманці гаманцями, але душу потрібно берегти. Нічого поганого в цьому не має, якщо ви будете вітати своїх коханих в цей день, але на це не потрібно окремого свята, такі речі можна робити кожного дня. Отже, не потрібно перетворювати святкування дня св. Валентина в свято Луперкаклій з властивою йому розпустою та гедонізмом.
Юрій Качан
