Рідкісний поет, письменник, філософ не склав свого визначення любові. Серед формул, що починаються словами «Любов, — це...», немало тонких і дотепних зауважень. Та все ж наймудріші слова про любов сказані ченцями — тими, хто знав Бога, Який є Любов, краще, ніж багато закоханих знають один одного. І з глибини духовного досвіду святих, і зсередини сімейного життя, що «вдалося», однаково зрозуміло, що любов — це передусім упокорювання.Конфлікти, сварки, образи, нескінченні докори.. Чому без них не обходяться взаємини, здавалося б, людей, що люблять один одного? Чому двом іноді здається неможливим співіснування на одній планеті? Навіть тим, хто давав обіцянку бути разом в радості і в горі, в багатстві і в убогості, в будь-яких випробуваннях, які готує життя.. Невже вони такі різні, — чоловік і жінка? І якщо блаженний Августин назвав шлюб раєм на землі, чому так важко розгледіти дорожні знаки і покажчики, що ведуть в цей «рай»?
Є головна вада, від якої терплять усі охочі створити сім’ю, малу Церкву, — ця самолюбність, егоїзм або гордість. Гордість є одним з найгостріших кутів, об який дуже раняться недавні закохані, а тепер найвідчайдушніші супротивники. Не раз і не два, а тисячі і тисячі разів потрібно буде повставати з пeпелища почуттів і емоцій, забувати, прощати, покривати своєю великодушністю те, що, здавалося б, пробачити не можна. І як тут перемогти своє «я», яке, всупереч апостолові Павлу, якраз завжди «шукає свого»?
Гордість — генеральний штаб усіх пристрастей, а її головнокомандувачі — гнів, засудження, злопам’ятство, заздрість.. Ударити по цьому штабу і перемогти можна тільки любов’ю. Для цього необхідно правильно зрозуміти суть любові, всупереч тому опошленому заміннику, який пропонує сучасний світ. Свого часу мене уразили слова невідомого автора : «Любов — це така міра відкритості і уразливості перед іншою людиною, при якій ви дозволяєте йому ранити себе і при цьому продовжуєте залишатися повністю беззахисним». У такій любові, як говорив старець Паісій Святогорець, «есенція доброти, любов великої вдячності, уся доброта і покірність... чиста любов покірливої людини, яка абсолютно не шукає свого в тому, що він робить». Про здатність любити в шлюбі напрочуд сказав митрополит Антоній (Блум) : «Будучи пораненим в саме серце — не відповідати ні гіркотою, ні ненавистю; пробачити, прийняти, тому що ти віриш, що жорстокість, зрада, нерозуміння, неправда — речі скороминущі, а людина перебуває навіки».
Кожен з подружжя скаржиться на нестачу любові і протягом багатьох років чекає урожаю там, де сам нічого не посіяв. Віддавати, не чекаючи нічого натомість, любити без очікування нагороди зможе далеко не кожен, але той, хто зможе, і буде по-справжньому щасливий. Як сказав Стендаль, «любов — єдина пристрасть, оплачувана тією ж монетою, яку сама чеканить».
Ні, зовсім не йдеться про те, що потрібно закривати очі на недоліки один одного і захоплюватися теорією непротивлення злу. Любов має бути вимогливою, але «вимогливість в любові позначається передусім в тому, щоб запевнити людину, що вона нескінченно значна і цінна, що в ній є усе необхідне, щоб вирости у велику міру своєї людяності» (митрополит Антоній). Допомогти іншому рости — це наука. Для того, щоб надихати ближнього, потрібно самому мати духовний такт і милосердя. Треба уміти, не ламаючи, не роздавлюючи тракторними гусеницями особу, терпляче говорити коханому, як вас дуже ранить його байдужість. Видатний перекладач і Людина з великої букви Наталія Трауберг взагалі говорила: «Ти відійди убік і надай місце Богу». Ці слова — «надай місце Богу» — повторюються в Писанні із завидною частотою. Але чи багато ви бачили людей, які ці слова «почули»?
Поступитися місцем Богу і просто чекати, коли Він Своїм Промислом усе розставить по місцях, зможе тільки покірливий.
Святі отці у всі часи говорили про те, що покірність має усі доброчесності. І в Євангелії сказано: Бог гордим опирається, а покірливим дає благодать (Иак. 4, 6; Пет. 5, 5). Знову приведемо слова блаженної пам’яті старця Паісія Святогорця : «Де немає любові і покірності, там мешкає ворог, і люди разом з ним вже тут живуть, немов в пеклі, і день від дня погіршують свою долю в іншому житті».
Залишилося тільки зрозуміти — чи хочемо ми любити або тільки бути коханими? І кого хочемо любити — себе або ближнього?
Амвон
