Любов - це стан душі, і властива тільки людині, як образу Божому. А ми знаємо, що Бог є любов. Любов - це нормальний стан людини.Раніше про любов між чоловіком і жінкою не говорили взагалі. Говорити про це почали в аристократичних колах, начитавшись французької літератури.
У колишні часи говорили не «я його люблю», а «я його жалію». Слово «любов» чулося в храмі, а не вдома. Чи означає це, що не було любові? Ні. Саме слово «жалію» означає, що щось жалить людину, кусає, тобто я знаходжуся по відношенню в змозі болю за цю людину. Ось яка вона, справжня любов. Так людина визначав своє почуття до нареченої (нареченого) - бажання допомогти, причетності його життя і стражданням. Людина співчуває іншій людини, тому говорить «я його (її) жалію». Тобто любов проявляється тоді, коли людина хоче і не може не розділити скорботу коханої людини, коли її проблеми стають твоїми власними. Якщо цього немає, то це вже прояв нелюбові.
А далі потрібно перевірити себе часом. Адже ми живемо в духовному світі, ми знаємо, що є таке явище, як чарівність. Людина може зачаруватись, і в такому стані вона знаходиться, як би у сп'янінні. Тобто, коли людині добре, але вона здатний зробити нетверезий вчинок, який приведе її (людину) до дуже поганих наслідків. Якщо сподобалася дівчина, це не означає, що це справжня любов. Почуття потрібно перевірити часом.
Є чудовий вірш Пушкіна, в якому є такий рядок: «я не хочу засмучувати вас нічим». Це приклад того, що людина піднялась від еросу до агапе. Тобто, від любові тілесної до любові духовної. Це ж - шлях подолання нещастя, страждання нещасної любові.
Допомогти оцінити свій стан допомагає цитата апостола Павла (1 Кор. 13:4-8), яку називають гімном любові: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить. Любов ніколи не перестає, хоча і пророцтва припиняться, і мови замовкнуть... А тепер залишаються ці три: віра, надія, любов; але любов з них більша».
Можна перевірити свої почуття, згадавши, що «любов не шукає свого». Любов проявляється, перш за все, у відсутності егоїзму.
Стан любові, звичайно, не простий, і для того, щоб якось аналізувати його, треба розуміти, що людина створена трискладовою - в ній є дух, душа і тіло. У грецькій мові є два або навіть три поняття кохання. Для нас з них важливі ерос (плотська любов) і агапе (любов душевна). Різниця між ними ясна. Тобто, якщо в людині є тільки еротичне начало, то це не любов. Це, скажімо так, потяг, обумовлений біологією.
Але людина пошкоджений гріхом. І те, що в ній було закладено від Бога, - потяг до протилежної статі, в людині затьмилося і зрушила у бік тваринної частини. Якщо спочатку дух керував душею, а душа - тілом, то тепер тіло керує душею... Колись насолода було тільки духовною, тільки в тому вигляді, який називався агапе, а еротичної любові не було.
Існуючі еротичні відносини, навіть ті, які узаконені моральним законом людини, все одно свідчать про затьмарення. Людина стала гірше тварини, оскільки тварини з'єднуються лише в певні періоди. Самка не підпустить самця, наприклад, під час вагітності. Людство ж, чим довше існує, тим більше розбещується. Якщо у тварин все відбувається з метою відтворення, то у людини заради певних відчуттів. Раніше про любов так багато, як зараз, не говорили, але її було більше.
Зараз - не так. Чому? Давно сказано, що й наприкінці світу «через збільшення беззаконня у багатьох охолоне любов».
Протоієрей Сергій Миколаїв
