Коли Бог створив перших людей, то побачив, що дуже добрі вони є, що у створеній людині немає ніяких суперечностей, тобто людина своєю любов'ю тягнулася до Бога. Людина являла собою повну єдність духа, душі й тіла – єдине гармонійне ціле, а саме: дух людини був спрямований до Бога, душа – сполучена або вільно підпорядкована духові, а тілодуші; єдність мети, прагнення і волі. Людина була святою, обоженою.
Воля Божа полягає саме в тому, щоб людина вільно, тобто з любов'ю прагнула до Бога – джерела вічного життя і щастя, і цим самим незмінно перебувала у єднанні з Богом, у блаженстві вічного життя. Такими були спочатку Адам і Єва. Тому в них був просвітлений розум і "знав Адам кожну тварину на ім'я", тобто йому були відкриті фізичні закони світобудови і тваринного світу, які ми тепер частково осягаємо й осягатимемо в майбутньому. Але гріхопадінням своїм люди порушили в собі гармонію – єдність духу, душі й тіла, – і розладнали своє єство. Не стало єдності мети, прагнення і волі.
Даремно дехто намагається тлумачити гріхопадіння в прямому значенні, тобто що гріхопадіння полягало у фізичному коханні між Адамом та Євою, забуваючи про те, що Сам Господь їм заповідав: "Плодіться і розмножуйтеся..." Мойсей чітко каже, що "Єва згрішила раніше одна, а не разом з чоловіком. Тому як міг написати таке Мойсей, якби він написав переносне, як дехто намагається тут відшукати це?" – говорить митрополит Філарет (Дроздов).
Суть гріхопадіння полягала в тім, що праотці, піддавшись спокусі, перестали сприймати заборонений плід як предмет заповіді Божої, а почали розглядати його стосовно себе, своєї чуттєвості і свого серця, свого розуміння, ухиляючись від єдності істини Божої; власні помисли, власні бажання, не зосереджені у волі Божій, схиляли їх до похоті. Похіть, зачавши гріх, породжує дійсний гріх (Див.: Як. 1, 14–15). Єва, спокушувана дияволом, побачила у забороненому дереві не те, чим воно є, а те, що вона сама бажає, з відомих видів похоті (Див.: 1 Ін 2, 16; Бут. 3, 6). Які ж похоті відкрились у душі Єви перед куштуванням забороненого плоду?
"І побачила жінка, що дерево гарне для їжі", тобто вона припустила якийсь особливий, надзвичайно приємний смак у забороненому плоді, – це похіть тіла. "І що воно приємне для очей", тобто жінці заборонений плід здався кращим за усі плоди, – це похіть очей, чи бажання насолоди. "І жадане, тому що дає знання", тобто жінці забажалося пізнати те вище і божественне пізнання, яке обіцяв їй спокусник, – це гординя житейська.
Перший гріх народжується в чуттєвості – прагненням до приємних відчуттів, до розкошів, у серці – прагненням насолоджуватися безрозсудно, в розумі – мріянням пихатого всезнайства, й, отже, проникає в усі сили єства людського.
Розлад єства людського і полягає у тому, що гріх відхилив або відірвав душу від духу, і душа внаслідок цього відчула потяг до тіла, до плоті і почала спиратися на нього, а тіло втратило цю піднесену силу душі і як таке, що створене з "хаосу", відчуло потяг до чуттєвості, до "хаосу", до смерті. Тому і результатами гріха є хвороби, руйнування і смерть. Розум людський затьмарився, воля ослабла, почуття спотворилися, виникли протиріччя, і душа людини втратила спрямованість до Бога.
Таким чином, переступивши межу, покладену заповіддю Божою, людина відійшла своєю душею від Бога, істинного всеосяжного зосередження і повноти, утворила для себе оманливе зосередження в собі самій, замкнула себе в пітьмі чуттєвості, в грубості матерії. Розум, воля і діяльність людини відвернулися, відхилилися, відпали від Бога до тварі, від небесного до земного, від невидимого до видимого (Див.: Бут. 3, 6). Улещена спокусником, людина, будучи в честі, не розуміє, що вона зрівнялася з тваринами і уподібнюється їм" (Пс. 48, 13).
Розлад людського єства первородним гріхом, відірваність душі від духу в людині, яка і тепер має потяг до чуттєвості, до похоті, ясно виражені у словах ап. Павла: "Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю. Якщо ж роблю те, чого не хочу, вже не я роблю те, а гріх, що живе в мені" (Рим. 7, 19–20). Людина постійно має в собі "докори совісті", усвідомлюючи власну гріховність, злочинність. Іншими словами: пошкоджене і розладнане гріхом єство власними силами, без втручання чи допомоги Божої людині відновити неможливо. Тому стало необхідним сходження, або пришестя, Самого Бога на землю, – втілення Сина Божого (прийняття на Себе плоті) – для відтворення упалого і розтлінного єства людського, для спасіння людини від загибелі та вічної смерті.
ЗАКОН БОЖИЙ
Воля Божа полягає саме в тому, щоб людина вільно, тобто з любов'ю прагнула до Бога – джерела вічного життя і щастя, і цим самим незмінно перебувала у єднанні з Богом, у блаженстві вічного життя. Такими були спочатку Адам і Єва. Тому в них був просвітлений розум і "знав Адам кожну тварину на ім'я", тобто йому були відкриті фізичні закони світобудови і тваринного світу, які ми тепер частково осягаємо й осягатимемо в майбутньому. Але гріхопадінням своїм люди порушили в собі гармонію – єдність духу, душі й тіла, – і розладнали своє єство. Не стало єдності мети, прагнення і волі.
Даремно дехто намагається тлумачити гріхопадіння в прямому значенні, тобто що гріхопадіння полягало у фізичному коханні між Адамом та Євою, забуваючи про те, що Сам Господь їм заповідав: "Плодіться і розмножуйтеся..." Мойсей чітко каже, що "Єва згрішила раніше одна, а не разом з чоловіком. Тому як міг написати таке Мойсей, якби він написав переносне, як дехто намагається тут відшукати це?" – говорить митрополит Філарет (Дроздов).
Суть гріхопадіння полягала в тім, що праотці, піддавшись спокусі, перестали сприймати заборонений плід як предмет заповіді Божої, а почали розглядати його стосовно себе, своєї чуттєвості і свого серця, свого розуміння, ухиляючись від єдності істини Божої; власні помисли, власні бажання, не зосереджені у волі Божій, схиляли їх до похоті. Похіть, зачавши гріх, породжує дійсний гріх (Див.: Як. 1, 14–15). Єва, спокушувана дияволом, побачила у забороненому дереві не те, чим воно є, а те, що вона сама бажає, з відомих видів похоті (Див.: 1 Ін 2, 16; Бут. 3, 6). Які ж похоті відкрились у душі Єви перед куштуванням забороненого плоду?
"І побачила жінка, що дерево гарне для їжі", тобто вона припустила якийсь особливий, надзвичайно приємний смак у забороненому плоді, – це похіть тіла. "І що воно приємне для очей", тобто жінці заборонений плід здався кращим за усі плоди, – це похіть очей, чи бажання насолоди. "І жадане, тому що дає знання", тобто жінці забажалося пізнати те вище і божественне пізнання, яке обіцяв їй спокусник, – це гординя житейська.
Перший гріх народжується в чуттєвості – прагненням до приємних відчуттів, до розкошів, у серці – прагненням насолоджуватися безрозсудно, в розумі – мріянням пихатого всезнайства, й, отже, проникає в усі сили єства людського.
Розлад єства людського і полягає у тому, що гріх відхилив або відірвав душу від духу, і душа внаслідок цього відчула потяг до тіла, до плоті і почала спиратися на нього, а тіло втратило цю піднесену силу душі і як таке, що створене з "хаосу", відчуло потяг до чуттєвості, до "хаосу", до смерті. Тому і результатами гріха є хвороби, руйнування і смерть. Розум людський затьмарився, воля ослабла, почуття спотворилися, виникли протиріччя, і душа людини втратила спрямованість до Бога.
Таким чином, переступивши межу, покладену заповіддю Божою, людина відійшла своєю душею від Бога, істинного всеосяжного зосередження і повноти, утворила для себе оманливе зосередження в собі самій, замкнула себе в пітьмі чуттєвості, в грубості матерії. Розум, воля і діяльність людини відвернулися, відхилилися, відпали від Бога до тварі, від небесного до земного, від невидимого до видимого (Див.: Бут. 3, 6). Улещена спокусником, людина, будучи в честі, не розуміє, що вона зрівнялася з тваринами і уподібнюється їм" (Пс. 48, 13).
Розлад людського єства первородним гріхом, відірваність душі від духу в людині, яка і тепер має потяг до чуттєвості, до похоті, ясно виражені у словах ап. Павла: "Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю. Якщо ж роблю те, чого не хочу, вже не я роблю те, а гріх, що живе в мені" (Рим. 7, 19–20). Людина постійно має в собі "докори совісті", усвідомлюючи власну гріховність, злочинність. Іншими словами: пошкоджене і розладнане гріхом єство власними силами, без втручання чи допомоги Божої людині відновити неможливо. Тому стало необхідним сходження, або пришестя, Самого Бога на землю, – втілення Сина Божого (прийняття на Себе плоті) – для відтворення упалого і розтлінного єства людського, для спасіння людини від загибелі та вічної смерті.
ЗАКОН БОЖИЙ
